<span>Усе в тому домі здавалось звичним і рідним:мисник поблизу
порога,заставлений посудом,під стелею полиця, на якій стояли ринки,макітра,глечики і пляшки,на покуті стіл,застелений скатериною,над ним-фотографії всього роду і намальовані ним картини.</span>
1.П'ята була Домаха Карлючкiвна. Як ще змолоду дiвувала, так така була хороша, що й розказати не можна. Зростом собi невеличка: хоч у яку хату ввiйде, то головою стелi достане; суха та цибата; на головi волосся, як на кужелi вовна, а коли роззявить рот, так i лопата улiзе; нiсочок, як у рябця; а як дивиться з Конотопа очицями, так одним у Київ, а другим у Бiлагород, та й тi мов сметаною залiпленi; а личком бiленька, як чумацька сорочка, та ще к тому мов граблями уся твар її подряпана.
2.Зараз схопивсь, випозiхався, вичухався, помоливсь богу, нюхнув разiв тричi крiпкої роменської кабаки, прослухав, що йому читали, дав порядок i, зоставшись сам у свiтлицi, сiв на лавцi: голова йому нечесана, чуб не пiдголений, пика невмита, очi заспанi, уси розкудовченi, сорочка розхристана;
3.<span>Ходить по хатi, ходить та й погляда на свої глечики, горщики, кухлики, де з усякого звiра i з усякої гадини є молоко, що вона з них понадоювала, перевертаючись до кожної матки усе рiзно, щоб не жахались i давались доїтись. А усi тiї глечики, горщики, водянчики, кухлики стояли деяке на полицi, iнше на миснику, було й на припiчку, було й на самiй печi; яке вже поставлене на сметану, а яке ще стояло пiд лавкою та край помийницi. Пiд полом лежали усякi трави i корiння: мнята, любисток, терлич, папороть, собаче мило, дурман, усякi реп'яхи, куряча слiпота та й багато дечого. На полу на подушках лежав кiт муруговатий та усатий, i тiльки йому й дiла, що їв та спав та коли що було надума, то зараз до своєї хазяйки i озветься: "Няв, няв!"</span>
Бійтеся байдужих!
Байдужість — то найстрашніша хвороба нашого часу. «Не бійтеся друзів, — писав польський письменник Бруно Ясенський. — Найгірше, що вони можуть, — це вас зрадити. Не бійтеся ворогів. У найгіршому разі вони можуть вас знищити. Бійтеся байдужих. З їхньої мовчазної згоди творяться і зради, і вбивства».
Замислись на мить, читачу. Чи не «мовчав» і ти часом там, де треба було кричати на весь світ? Чи не втікав задля власного спокою в життєві кущики, щоб нічого «не бачити», «не чути», «не знати»?
Найкращий місяць листопад все навкруг неначе золоте.
Одинадцятий кілометр подорожі стає втомливий.
Вчителька математики сказала учням накреслити відрізок на дванадцять сантиметрів.