Ответ:
Місяць - супутник Землі. Місяць - календарний. У першому випадку пишемо з великої літери, а в другому - з маленької.
1) Місяць сховався за чорними хмарами, ніби дитина за матір.
2) У цьому місяці ми летимо у Париж на декілька днів.
Стиль це жанр твору його особливості аосновна думка це те до чого нас закликає автор тобто гімн твору
Моя вулиця 2. Моя вулиця – широкий та шумний проспект Леніна в самому центрі міста. Це стара вулиця, вона зберіглася ще з довоєнних часів. Зараз вона людна, а по дорозі
Але мені моя вулиця подобається. На ній багато красивих старих будинків, є сквер з клумбами та фонтаном. По краях дороги висаджені каштани. Коли вони цвітуть навесні, стає дуже красиво. А крім того, на моїй вулиці є декілька великих магазинів та навіть кінотеатр, тож мені здається, дуже зручно жити в самому серці міста.
<span>"Хто багато читає, той багато знає" ▬ так кажуть у народію І це правдаю Книжка вчить, як на світі жить. Вона відповідає на безліч запитань. І кожна людина знає, що відданішого і мсудрішого друга, ніж книга, не знайти. Читаючи книжки, я дізнаюся чимало нового й цікавого, вчуся бути добрим, милосердним, щедрим. Отже, читати книжки корисно й цікаво</span>
<span>За всіх часів і у всіх народів було найбільшою святістю, коли лежав хліб на столі. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і навпаки, коли він зникав,— неодмінно приходило лихо. Нині вже мало хто з молодших вміє випікати хліб. Відходить в історію, призабувається це давнє ремесло, хоч порівняно недавно кожна сільська господиня готувала в хатній печі ні з чим не зрівнянні духмяні паляниці. З давніх часів батьки привчали дітей своїх до традицій берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая святих. Паляниця, за добрим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на статі, і ніхто, навіть діти, не насмілювався покласти її догори. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури. Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина — йшли з хлібом, виряджали сина в далеку дорогу — і мати ув'язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату — неодмінно приходили з книшем. Дорогих гостей також зустрічали хлібом-сіллю... Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося його присутністю, освятімося його терпким запахом, віддаймося пошанівком тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце паляниці. Хай завжди він — совість наша — буде в хаті, як диво, лежатиме прикритий вишитим рушником, свіжий та святий. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душі черствіють, а відтак, якщо черствіють душі — неодмінно зачерствіє хліб — наша совість. Це одвічне, як життя, мірило має бути нашим гаслом, нашою молитовністю не на сьогодні і не на завтра — крізь усе життя...(В. Скуратівський).
</span><span />
