Действие трагедии происходит в эпоху Возрождения, когда люди средствами искусства заговорили о красоте жизни, о прелестях любви. Художники в картинах представляли прекрасных женщин, их красоту. Поэты в стихах говорили о тяготах и радостях жизни. Таким же образом могущественную любовь двух людей показал нам Вильям Шекспир.
<span>Два главных героя трагедии – Ромео и Джульетта – внезапно полюбили друг друга. Чувства делают их взрослыми не по годам, любовь оказывает выше вражды семей. Ромео и Джульетта готовы идти на все: нарушить традицию ненависти, отказывается от своего рода и близких людей – лишь бы быть вместе. На протяжении пьесы наши герои из одних личностей превращаются в совершенно других. Джульетта покорна родительской воле, робка, но, встретив свою вторую половину, готова идти до конца. Ромео, думая, что он влюблен в прекрасную Розалину, вдруг оказался в плену настоящего чувства. Но… к своему заклятому врагу! Герои погибают от вражды семейств, от традиций, которые были в те времена, от мира предрассудков. </span>
<span>Ромео и Джульетта не знали, что в один чудесный день встретятся, и полюбит друг друга, но в другой ужасный день умрут вместе за свою любовь. Они лишь предчувствуют, что их встреча может иметь трагический конец. Так же Вильям Шекспир не предполагал, что его пьеса будет иметь успех, что по пьесе через несколько веков будут снимать десятки фильмов, и что он будет знаменит и известен много столетий спустя. Так распорядилась судьба. </span>
<span>Судьба решает все, что с нами происходит. И трагедия Шекспира заставляет меня задуматься о ее превратностях. Мы даже и не предполагали, что ждет нас завтра. Наша судьба может забросить нас на другой край света, может свести с человеком, о котором вчера и не знали, а сегодня готовы ехать с ним куда угодно. Судьба может оборвать ниточку жизни в любой момент, в который пожелает. Наша судьба делает с нами, что хочет, и мы в ее руках.</span>
Большую, она играет роль как за часть человека
Чтобы человек мог утешатся этим словом в трудные времена
Характеристика Петра На долю головного героя випало велике випробування: він сліпий від народження, і повинен поступово прийти до розуміння своєї цінності і необхідності в цьому світі. Спочатку йому складно спілкуватися з однолітками, але поява в його житті Евеліни приносить йому чимало приємних хвилин: він знаходить подругу, близьку людину. По суті, Петро хоче знайти своє місце в житті, але спочатку йому потрібно прийняти факт власної сліпоти. Довго він не може змиритися з тим, що не такий як всі, що не бачить світ. Він повинен прийти до розуміння того, що володіє великим талантом, і захотіти його розвинути до високого рівня. Багато в чому досягнення цієї мети сприяє вплив дядька Максима, який вигадує для племінників нові випробування. Ми бачимо, як з недовірливого і невпевненого юнака Петро поступово стає сильною людиною, люблячим життя. Коли він перестає жаліти себе і починає дихати на повні груди, результати не змушує на себе чекати: і ось Петро вже сліпий музикант. Короткий зміст історії розповідає про те, як у нього утворюється сім’я, особисте щастя. Характеристика Евеліни Це була мудра і добра дівчинка, розвинута не по роках. При першому знайомстві можна помітити її незворушність і спокій, з яким вона дивилася на звичайні речі. По відношенню до Петра вона ласкава і прониклива. Недарма в ній одній в дитячі і юнацькі роки сліпий бачив відраду і втіху. Евеліна — перший і єдиний друг Петра, згодом його кохана. Їхні стосунки гармонійні, з часом вони тільки міцнішають. Евеліна завжди сприймала біль Петра як свій власний. Момент, коли вона дізналася, що він сліпий, запам’ятався їй на все життя: вона плакала над цією обставиною так, немов хлопчик (в ту пору ще незнайомий) був її близьким родичем або другом. Характеристика дядька Максима Дядько Максим був відставним військовим. Звиклий до порядку й дисципліни, він хоче зробити з племінника гідну і впевнену в собі людину, якій були б не страшні ніякі душевні переживання і побутові труднощі. Дядько бере активну участь у вихованні Петра, намагається довести своїй сестрі, чому важливо не зніжити дитину, а навчити його жити у нашому непростому світі. Дядько ніколи вголос не жаліє хлопчика, тим самим не дає йому приводу засумніватися в тому, що він може стати щасливим. За його ініціативою у будинок приходять молоді люди, серед них кадет і студенти — все для щасливого майбутнього Петра. Саме з дядьком Максимом юний Петро вирушає в найважливішу подорож за сенсом життя. Конюх Юхим Він пробудив у маленькому Петрові любов до музики, здатність чути красу мелодії і звуків. Юхим був закоханий у дівчину, яка відмовила йому у взаємності, тому його музика наповнена справжніми почуттями і красою. Ця повнота звуків і заворожує маленького Петра, змушує його бігати до стайні і слухати досконалу гру конюха. Юхим — перший учитель Петра по музиці. Саме в його стайні хлопчик навчився розуміти і цінувати справжнє мистецтво. Анна Михайлівна Як будь-яка мати, вона прагнула оточити свою дитину теплом і увагою. Дізнавшись, що дитина сліпа, вона довгий час горювала, ні в чому не знаходила розради. Протягом усієї повісті її любов і підтримка всюди оточують Петра, дарують йому почуття потрібності, підтримують в негараздах. Основна думка повісті «Сліпий музикант» Навряд чи знайдеться інший такий твір, що надасть настільки сильний життєстверджуючий вплив, як і «Сліпий музикант». Герої описані досконалими: вони усі наділені живими рисами, індивідуальними якостями характеру. Головний герой повинен пройти випробування сліпотою і полюбити життя, щоб стати великим музикантом. Таким чином, багатогранною і значною є повість «Сліпий музикант». Короткий зміст дозволяє глибше зрозуміти почуття, думки сліпого, його світогляд. Створюється враження, що Короленко присвятив цей твір сліпим всього світу. 1
Насцечка — галоўная гераіня аповесці К. Чорнага «Насцечка». Яна вельмі акуратная, сціплая.
Па характары — рашучая, аптымістычная, смелая. Вось як апісвае сваю гераіню К. Чорны: «...бойкая і рухавая дзяўчынка, белатварая, з густымі валасамі, якія роўна ляжалі на яе галаве пад грабянцом. Да самых халадоў яна прыходзіла ў школу ў шарсцяной кофтачцы, інэрай, у карычневыя палоскі, а калі стала халадней, — пачала надзяваць на кофтачку чорнае ватовае паліто з простым бобрыкавым каўняром і вузенькім суконным паяском».
Дзяўчынку адразу палюбілі ў класе. Пачалі называць яе ласкава Насцечка. Яна добра вучылася, паважала сваіх аднакласнікаў, была простая, ніколі не выстаўляла сябе. Насцечка вельмі любіла свайго дзеда. Калі дзед захварэў, дзяўчынка ўзваліла на свае плечы ўсе гаспадарчыя клопаты: бегала ў магазін, паліла ў печы, варыла есці. Яна паводзіла сябе як дарослая гаспадыня, нікому не скардзілася і не прасіла дапамогі.
Насцечка любіла прыроду, захаплялася яе прыгажосцю, адчувала, «як шум ветру за акном пераходзіць у ціхую музыку, расплываецца ў штосьці невыразнае».
Насцечка адчувала сваю годнасць, магла пастаяць за сябе. За гэта яе ненавідзеў Серж — адзіны Насцечкін вораг.
<span> Мне спадабалася гэта гераіня аповесці К. Чорнага. Яе можна было б узяць у сяброўкі. Такія людзі, як Насцечка, могуць быць сапраўднымі сябрамі, ніколі не падвядуць. Слушна заўважыла Насцечкава маці: «Дружба робіць вялікія справы. I ў няшчасці, і ў радасці без дружбы чалавеку нельга быць...»</span>