Українські казки
Головна
Про нас
Казки
Аудіо-казки
Автори
Статті
Контакти
ГоловнаКазкиКазка про яблуню
Казка про яблуню
Казка про яблуню
4383
Андрій М’ястківський
На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:
— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім невеличке п’ю водичку од кринички, що прозора наче скло… Із зернятка я зросло. Ось довкола ліс буя… Може, кленом стану я, може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю…
Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:
— Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти, щоб під дощиком рости. Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!
Засміялись лопухи:
— Хі-хі-хі! Хи-хи-хи! З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди. Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!
Але йшов узліссям дід. З корячка води напився і на дичку задивився: «Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка. В бур’янах густих вона, але в корені міцна…»
Вирвав дід скрізь лопухи і сказав:
— Роздивляйсь зелені сни, а пізніше, восени, я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград, де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!
І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс до господи й посадив і довкіл обгородив, щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати. А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі… Й деревце розвеселилось, шовком-цвітом рясно вкрилось. І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів. Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.
От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку
У моєму господарстві є гуси.(розповідне) Ночують вони в сараї . Яко серед ночі гуси загелготали.(розповідне)
І чого це раптом гуси почали гелготати ?(питальне ) Хто це їх наполохав ?(питальне)Вийшов я на подвір'я , аж чую - у нічному небі летять дикі гуси .(розповідне) Так ось чому запетушились гуси .(розповідне) Родичі їхні відлітають! (окличне )
<span>У моїй родині є чудова людина - це моя мама! </span><span>Вона допомагає мені у всьому: в навчанні, в моїх проблемах, і в складнощах.
</span><span>Мою маму звати - Ліана. </span><span>Вона дуже добра, працює вчителем у школі, в якій вчуся я.
</span><span>Моя мама дуже добре малює, і коли був маленьким, вона навчила і мене малювати.
</span><span>Своїй мамі я зобов'язаний усім у своєму житті. </span><span>На всьому світі немає нічого улюблений і дорожче, ніж мама.
</span><span>Моя мама завжди мене розуміє. </span><span>Вона - мій найкращий друг. </span><span>З нею ніколи не нудно. </span><span>Вона спілкується зі мною і моїм братом на рівних, як ніби ми вже дорослі. </span><span>На мене вона не кричить, що б я не зробила, не лає ха погані оцінки. </span><span>Я намагаюся її не підводити. </span><span>Мама відразу розуміє, якщо мене щось турбує і намагається допомогти.</span><span>Вона дає мудрі поради.
</span><span>Мама - одна з перших слів, які вимовляє дитина. </span><span>Воно наче чарівне, тільки скажеш його - і раптом з'явилася найкрасивіша, найкраща і най-най краща на світі жінка.
</span><span>Коли я бачу інших жінок, я пам'ятаю, що це теж чиїсь мами, тому їх треба поважати і бути до них уважним, Я бажаю, щоб моя мама була завжди здорова і щаслива.
</span><span>Моя мама добра і чуйна. </span><span>Вона любить мене всім своїм серцем, не дивлячись на пустощі, зроблені мною. </span><span>Мама - найдорожче, що є у мене. </span><span>Мама навчила мене всьому: ходити, говорити, писати, читати. </span><span>Мама подарувала мені життя.
</span><span>Я люблю свою маму за її доброту, ніжність, ласку. </span><span>Спасибі моїй мамі за те, що вона така.
</span><span>Мама, люба мама! </span><span>Це слово найважливіше на світі. </span><span>Я пишаюся тим, що його вимовляю.</span>
Майстерність [м а й с т е р н'іст']
наддныпрянщина [н а д:н 'ы пр'ан шч и на]
пірїна [п'ір'йіна]