Одна из ключевых эпох европейской культуры, связанная с развитием филосовской ,научной и общественной мысли.
Это такие камни.
одни из них ценные
а другие нет.
Не боги знаходили і добували глину, тим більше не вони ліпили і випалювали горщики. Загальні гончарні форми брали початок ще з часів Київської Русі і навіть раніше. Проте кожний тип гончарних виробів мав свої особливості, зумовлені і місцевими традиціями, і сортом глини, і майстерністю гончара.
Тільки спеціалісти могли розібратися у сортах глини. Скажімо, полтавські гончарі розрізняли «піскувату» — піщанисту вогнетривку глину, «сипець» — сильно піщанисту глину, «жорстку» — велико-зернисту глину, «наглинок» — жовтувато-зелену глейку глину.
Гончарі використовували глину в ч истому вигляді, а також у різноманітних сумішах. Її привозили з «глинища» і зберігали на подвір’ї. Чим довше вона там лежала, тим краще. За необхідності її заносили у майстерню і заливали водою. Замішану, як тісто, глину били веслами, колотили дерев’яними молотками — «довбиями», «стругали спеціальними «стругами», зробленими з уламків коліс, або різали дротом. Після цього глину розкачували у різної довжини ковбаски.
Від них гончар відщипував шматочки і обробляв спочатку на ручному, а пізніше на важкому ножному гончарному крузі. Після обробки вироби сушили на подвір’ї або в домашній печі. Остання операція — випалення. Його здійснювали у гончарній печі. Вироби у піч ставили рядами, між якими були переділки. Необхідно було стежити за температурою. Випалення часто тривало близько доби і поділялося на три етапи: випалення на слабкому, середньому та сильному вогні. Вистигали вироби під нічним склепінням.
<span>Чимало виробів покривалися поливою, яку одержували з піску та окису свинцю. А для розпису використовували фарбу, яку наливали у коров’ячий ріжок, у вузький кінець якого було вставлено перо.</span>
Erast Fandorin
Гуру (4973)
Причины феодальной раздробленности Формирование феодального землевладения: старая родоплеменная знать, оттесненная некогда в тень столичной военно-служилой знатью, превратилась в земских бояр и образовала вместе с другими категориями феодалов корпорацию земельных собственников (сложилось боярское землевладение) . Постепенно столы превращаются в наследственные в княжеских родах (княжеское землевладение) . "Оседание" на земле, возможность обойтись без помощи Киева приводили к стремлению "обустройства" на местах. Развитие сельского хозяйства: 40 видов сельского земледельческого и промыслового инвентаря. Паровая (двух- и трехпольная) система севооборота. Практика удобрения земли навозом. Крестьянское население часто перемещается на "вольные" (свободные земли) . Основная масса крестьян лично свободные, ведут хозяйство на землях князей. Решающую роль в закабалении крестьян играло прямое насилие феодалов. Наряду с этим - использовалось и экономическое закабаление: в основном - продуктовая рента, в меньшей степени - отработки. Развитие ремесла и городов. В середине XIII века по летописям в Киевской Руси насчитывалось свыше 300 городов, в которых имелось почти 60 ремесленных специальностей. Особенно высока была степень специализации в области технологии обработки металлов. В киевской Руси происходит формирование внутреннего рынка, но приоритет все-таки остается за внешним рынком. "Детинцы" - торгово-ремесленные посады из беглых холопов. Основная масса городского населения - меньшие люди, кабальные "наймиты" и деклассированные "убогие люди", челядь, жившая на дворах феодалов. В городах проживает также городская феодальная знать и формируется торгово-ремесленная верхушка. XII - XIII вв. на Руси - это эпоха расцвета вечевых собраний.
3 года назад
