Ответ:
• вітер у кишені гуде (гуляє)
-нема грошей.
• звідки вітер віє
-в чому причина, від кого йде; чий вплив.
• пустити за вітром
-не доглянути, не зберегти кого-, що-небудь.
• шукати вітра в полі
-домагатися чого-небудь неможливого, недосяжного.
• як вітром здуло
-
хто- або що-небудь несподівано або безслідно зник
ВОВК
• вовком дивитися
-ставитися до когось з підозрінням, з неприязню
• голодний як вовк
-це голод, з яким не здатний впоратися людина, яка давно не мав можливості поїсти вдосталь
• за вовка промовка
-поява щойно згаданої людини
• морський вовк
-досвідчений моряк.
• не бачити смаленого вовка-бути недосвідченим, не зазнати труднощів, випробувань у житті.
Розуму не позичати-хто-небудь дуже розумний, тямущий.
Камінь з душі спав-кому-небудь стало легко, спокійно; хто-небудь відчуває душевну полегкість; хтось заспокоївся.
Вода не освятиться-щось не обійдеться без кого-небудь.
свято́й→[св'итой']
В слове «свято́й»: слогов—2 (свя-той), букв—6, звуков—6:
<span><span>с→<span>[с]:согласный, парный глухой, парный твёрдый</span></span><span>в→<span>[в']:согласный, парный звонкий, сонорный, парный мягкий</span></span><span>я→<span>[и]:гласный</span></span><span>т→<span>[т]:согласный, парный глухой, парный твёрдый</span></span><span>о→<span>[о]:гласный</span></span><span>й→<span>[й']:<span>согласный, непарный звонкий, сонорный, непарный мягкий</span></span></span></span>
Г, В, Р, У;М, О, Н; Л, Н, У; мін'юст; Андр.Узвіз; Ярославів Вал, Партія Зелених; Таврійські ігри; львівська школа; Корейська нар-демокр респ; Майдан Незалежності; прем'єр-міністр Канади
Можна використати пейзажну лірику...це наприклад вірш Лесі Українки <u>"Хвиля":</u>
Хвиля йде,
вал гуде —
білий, смілий, срібний, дрібний,
нападе
на сухеє баговиння,
на розсипане каміння,
білим пломенем метнеться,
стрепенеться,
скине з себе все, що ясне,
й гасне...
Хвиля смутна,
каламутна,
вже не ясна, вже не біла,
відпливає посумніла,
мов до гробу.
Із плачем до себе горне
баговиння тьмяне, чорне,
мов жалобу.
І зітхає,
і втихає,
рине в море величезне
й чезне...
Чи вона
йде до дна?
Може, буде там покірно,
мов рабиня, тихо, вірно,
колихать малі молюски,
гаптувать прозорі луски,
на коралі класти карби,
вартувати морю скарби,
і слугою
під вагою
там вона довіку стане
й не повстане?
Чи полине
межи сестри, межи милі,
вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потім зрине
і гучна,
і бучна,
переможно валом сплесне
і воскресне?
Або такий:
Коли прийшла весна
напоєна цвітучим ароматом,
веселим щебетом пташок,
яскравим сонцем оповита
то стрепенулась я,
підняла голову до сонця, всміхнулася
і легкою, веселою ходою
пішла дивитися дива.
А диво скрізь:
промінчик сонця блиснув над водою-
і ожила ріка
роси краплина покотилась по травинці-
ожив весь луг
вітрець веселий колихнув деревце-
і зашумів весь ліс
у мами на руках всміхнулася дитина-
і задзвенів весь світ...
Як гарно жити, дітей ростити,
любов пізнати
і не спіткнутись, не упасти,
додолу очі не опустити
Весь світ любити
і жити, жити, жити...
Ще можна взяти вірш Шарля Бодлера "Вечорова гармонія" (зі світової літератури)