Относятся к одному классу, отряду (Непарнокопытные), схожее морфологическое строение
Различие в ареале и внешних особенностях (размер тела, окраска шерсти), а также в генотипе
Ферменти мають високу специфічність дії. Ця властивість суттєво відрізняє їх від небіологічних каталізаторів. Фермент може каталізувати одну або декілька близьких за природою хімічних реакцій. Така специфічність ґрунтується на суворій відповідності стеричної структури субстрату та активного центру ферменту. Структура активного центру ферменту відповідає структурі його субстрату, внаслідок чого даний фермент із багатьох речовин, що знаходяться у клітині, приєднує тільки свій субстрат.
Кожний фермент каталізує не будь-яке з усіх можливих хімічних перетворень субстрату, а яке-небудь одне. Завдяки специфічності дії ферменти забезпечують протікання з величезною швидкістю лише певних реакцій із усього різноманіття можливих перетворень у мік-ропросторі клітин цілісного організму, тим самим беручи участь у регуляції інтенсивності і спрямованості обміну речовин.
За ознакою специфічності ферменти можна розділити на дві групи: з абсолютною специфічністю і з відносною специфічністю. Ферменти, які каталізують перетворення тільки одного субстрату з певною структурою, володіють абсолютною специфічністю. Будь-які модифікації (зміни) у структурі субстрату роблять його недоступним для дії ферменту. Прикладом може бути уреаза, яка розщеплює лише сечовину, але не діє на модифікаційну форму - тіосечовину. Саха-раза гідролізує лише сахарозу, а на інші дисахариди не діє.
До абсолютної специфічності належить також і стереохімічна, яку мають ферменти, здатні діяти тільки на певні стереоізомери, наприклад, Б- або Ь-форми, цис- або транс-ізомери тощо, тобто фермент, який розщеплює або синтезує Ь-ізомер, діяти на Б-ізомер не буде. Якщо сполука існує у формі цис- і транс-ізомерів, то тільки один із цих ізомерів може служити субстратом для дії ферменту.
<u><em>Жираф </em></u>– животное парнокопытное, жвачное. Это самые высокие животные на Земле, ростом до 5-6 метров. Весит 550-750 кг. В жирафе можно узнать многих животных: стройное тело и голова, как у лошади; длинная шея, как у верблюда; уши, как у быка; легкие ноги, как у антилопы; шкура с пятнами, как у пантеры. Окраска тела желтая с темно-коричневыми пятнами разной формы, поэтому иногда жирафа называют верблюдо-пантерой. На голове есть маленькие рожки, а глаза - карие.<span> Обитает жираф в Африке. Живет в саваннах небольшими стадами (по 12-15 голов). Вожаков в стадах не бывает.</span> Питаются жирафы листьями, почками и ветками. Очень любят поедать листья различных видов акаций, на которых даже есть длинные шипы, которые не страшны жирафам. Длинная шея позволяет ему доставать листья с верхушек деревьев, а вот щипать траву ему неудобно, поэтому он и объедает акацию. Спит жираф мало и стоя. Это добродушное животное пасется вместе с зебрами, антилопами, страусами. Из-за высокого роста жирафы раньше других замечают опасность. Обычно передвигаются неторопливо, но могут развивать скорость до 60 км /ч.<span> Новорожденный жираф высотой около 2-х метров, а через 15 минут после рождения он уже начинает вставать.</span>
В московском зоопарке обитает большое количество различных видов животных. Московский зоопарк является вторым по площади в России. Основными целями, для себя, московский зоопарк ставит: сохранение животных занесенных в красную книгу, исследования, а так же просвещение населения.