Люди, бережіть любов до свого рідного краю.
Сонце, вийди із-за хмари!
Дощик, напої землю вологою!
<span>Моя родина пишається нашим фруктовим садом. Його садили кілька поколінь нашого роду. Сад упритул підступає до будинку — теж дуже старого. У вікна заглядають вишневі дерева. Можна дотягтися рукою з вікна і нарвати жменьку вишень. В інше вікно скребеться яблунька. Є в нашому саду грушеві, абрикосові, сливові дерева. Коли вони цвітуть, у кімнату ллється не тільки аромат, але й світло. У саду привілля бджолам, метеликам, не кажучи вже про птахів. УЯ підійшов до яблуні, де був прикріплений ще один новий пташиний будиночок. Виявилося, що і він став заселений. От чудеса! Я поспішив з радісною звісткою додому. А в обід ми накрили просто в саду стіл і влаштували маленьке сімейне свято на честь прильоту шпаків.
<span> нашому саду вже давно оселилися шпаки. Шпаківні для цих співучих перелітних птахів робив мій дід, коли сам був не набагато старший мене. Вони потемніли від дощів і часу й постаріли. От і вирішили ми з батьком зробити нові шпаківні. Кілька днів стругали, пиляли, збивали дощечки. Вийшли ладні житла для шпаків. Квапилися закріпити їх на дереві до прильоту птахів. Старі шпаківні зняли й поклали в сараї. Йшли дні, у сусідських шпаківнях уже щосили господарювали пернаті, а наші пустували. "Напевно, ми щось не так зробили", — міркували ми з батьком. Я часто виходив у сад і з надією дивився на шпаківню. Одного разу якийсь шпак присів неподалік від будиночка на гілці. Здається, до нього от-от прилетить подруга, і вони займуть житло, що пустує. Однак шпак посидів і полетів хтозна-куди. "А що коли ми повернемо на місце старі шпаківні?" — звернувся я до тата. Він погодився зі мною. І незабаром у цих шпаківнях закипіло життя: там щосили господарювали шпаки. Нові будиночки теж залитися. Ми вже не чекали, що в них хтось оселиться. Одного разу я випадково кинув погляд на нову шпаківню і зупинився як укопаний: відтіля доносилися голоси шпаків! Вони то вилітали зі свого житла, то поверталися. </span>
</span>
Я<span> </span>хочу<span> </span>жити<span> </span>так<span>, </span>щоб<span> </span>серце<span> билось в такт з гарячим </span>серцем<span> рідного </span><em /><span>народу, щоб квітка й колосок, з криниць ясних ковток були </span>мені<span> не в </span><em /><span>борг, а в нагороду.</span>
<span>
</span>
на жаль я можу розставити тільки розділові знаки :(
<span>
</span>
<span>
</span>
<span>1. 0рфей, до речі, також був фракієць(Л. Костенко).</span>
<span>2. А завтра ж у мене, знаєш, важливі справи в місті (П. Жур)</span>
<span>3.Метеором огнистим ударив в дніпровські </span><span>степи і, здавалось, — вріс (Є. Маланюк).</span>
<span>4.Душа, справді, у мене досі була холодна, бо не світило їй сонце (М. Стельмах). </span>
<span>5. Шкода, ми втрачаємо прекрасного солдата (В. Собко)</span>
<span>6.0, правда, знали ми в ту мить, кому </span><span>сміється ніч і сяє… (Олександр Олесь).</span>
<span>7. Ця пісня в душі моїй, знаю, бринить, на </span><span>че напнута туго струна (Л. Перво</span><span>майський ).</span>
<span>8.</span><span>.Може, ще раз сонце правди хоч крізь сон побачу… (Т. Шевченко).</span>
<span>9.Буває, часом сліпну од краси (Л. Костенко).</span>
Такса в таксиста запитала про таксу за проїзд.
Шах з візиром грали в шахи і візир отримав шах.
В школі відбувся святковий бал і там мій костюм отримав найвищий бал.
Легкий вихор зняв кашкетика у Васька і розкуйовдив йому вихор.
