Пока читала рассказ, глаза на мокром месте.Я бы за свою дочь голову бы сломала, этому подонку. Но ответ нашла.....Ведь только святое, жалостное слово "мама", та мольба,
которую вложил этот несчастный мальчик в свой тихий, захлебывающийся
крик, спасли его.
Мне кажется так 5,3,7,1,9,6,4,2,8
Як по-різному і несподівано показана справді людська, душевна сутність Тараса і Остапа. Зовні суворий і непохитний, здавалося б, навіть жорстокий і грубий, Бульба «думав про давню давнину … Він думав про те, кого він зустріне на Січі зі своїх колишніх товаришів. Гадав, хто вже, які живуть ще. Сльоза тихо туманила його зіниці, і посивіла голова журливо похилилася ». Священною є пам’ять минулого, вірність товаришам, людському обов’язку і почуття! Так само і суворий Остап: виявляється, він весь у спогадах про залишену матері: «Він душевно серце сльози бідної матері, і тільки це його бентежило і змушувало в задумі хилити голову». Не те Андрій, думи якого в Києві, де зустрів він прекрасну полячку, дочка ковенської воєводи.Привільні, багаті степу, за якими «ніколи плуг не проходив», відкривають не тільки радість прилучення до квітучої природи: у «лайливе, важкий час» вони ховали постійну загрозу, не раз ставали «чистим полем», місцем кривавих зіткнень, де з орулшем в руках необхідно було відстоювати право на вільне життя від ненависного ворога-кочівника. І варто було Тарасу Бульбі побачити «маленьку, чорніли в далекій траві точку» – танцював татарина, як ураз приймаються найсуворіші заходи безпеки, щоб уникнути можливої засідки або відкритого нападу. Прискакавши до річки, вони «довго пливли нею, щоб сховати слід свій». Степ таїла в собі небезпеку, постійно загрожувала життю людини, вимагала пильною захисту, озброєної охорони.<span>Три дні тривав шлях Тараса Бульби та його синів. Нарешті показався Дніпро: «Ось він блищить удалині і темною смугою відокремився від обрію. Він дихав холодними хвилями і стелився ближче і ближче, аж нарешті охопив половину всієї поверхні землі. Це було те місце Дніпра, де він, досі здавлений порогами, брав, нарешті, своє і шумів, як море, розливаючись на волі …> Незабаром загін Тараса Бульби виявився при в’їзді в Запорізьку Січ. Учні повинні звернути увагу, як урочисто Тарас Бульба та його сини готуються до в’їзду: «Козаки поправили коней. Тарас підбадьорився, підтягнув дужче на собі пояс і гордо розправив рукою вуса. Молоді сини його теж оглянули себе з ніг до голови з якимось острахом та невиразною втіхою, і всі разом в’їхали в передмістя, що було за півверсти від Січі ». Адже настає найвідповідальніший момент їхнього життя – прилучення до вільному запорізькому війську!</span>
<span>Вільфрел Айвенго — головний герой твору. 1. Походження
героя. (Айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. Його батько —
Седрік Сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і
мріє про відродження своєї незалежності.) 2. Володіння зброєю, хоробрість,
спритність — риси справжнього лицаря (Незважаючи на те, що Айвенго дуже
молодий, ніхто з лицарів не зумів перевершити його у мистецтві володіння
зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість.
На турнірі під Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями,
з’являється із девізом «Позбавлений спадку» і перемагає в смертельному бою
найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Бріана де Буагільбера.). 3.
Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу, він вірно
служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь
короля і його хоробрих воїнів.) 4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає
про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із
замку й дістатися до безпечного місця. Для Айвенго не має значення та
обставина, що Ісаак — єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не
личило піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».) 5. Здатність на сильне
кохання. (Айвенго усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його
почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з
Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому.
Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою
турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував
синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються) 6. Готовність
допомогти людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака, несправедливо звинуватили в
чаклунстві і, за законами того часу, мали спалити на вогнищі. Шляхетний
Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала за ним, коли він був тяжко поранений,
поспішає на турнір захистити її честь і мечем довести її невинність.) В образі
Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив портрет ідеального
лицаря, врода якого поєднується з розумом і шляхетністю, а відвага — з умінням
битися. Він доблесний, некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.</span>
Начался учебный год,
Часики затикали,
А меня вопрос гнетет:
Скоро ли каникулы?
02.
Даже в Танин день рожденья
Юра по привычке
Таню вместо поздравленья
Дернул за косички!
03.
Вова в школу опозданья
Объясняет просто:
- А учиться, Мариванна,
Никогда не поздно!
04.
Если хочешь много знать,
Многого добиться,
Обязательно читать
Должен научиться.
05.
Разбудите меня ночью,
В самой серединочке,
Расскажу вам алфавит
Без одной запиночки!
В нашем классе все ребята
Любят отличиться.
Кто рисует, кто поет,
Лишь бы не учиться.