Я працюватиму кожен день, допомагаючи матусі на кухні
<span>Хома Григорович мав особливу примху: він вельми не любив наново переповідати одне й те саме. Бувало, деколи, як допросишся в нього щось розказати ще раз, то, дивись, щось і додасть новеньке або переіначить так, що й упізнати годі. Якось один із тих панів, - нам, простим людям, важко й назвати їх: писаки вони - не писаки, а от те саме, що гендлярі по наших ярмарках. Нахапають, напросять, нацуплять усякої всячини, та й випускають книжечки, не товстіші за граматику, щомісяця чи щотижня[1]. Один із цих панів і виканючнив у Хоми Григоровича саме цю історію, а той геть забув про неї. Тільки приїздить з Полтави той самий панич, у гороховому каптані, що про нього казав я і якого одну розповідь ви, гадаю, вже прочитали; привозить із собою невеличку книжечку і, розгорнувши посередині, показує нам. Хома Григорович ладен уже був осідлати носа свого окулярами, та згадавши, що він забув їх підмотати нитками й обліпити воском, передав книжку мені. А я грамоту сяк-так розумію і не ношу окулярів, тож і взявся читати. Не встиг перегорнути і двох сторінок, як він раптом спинив мене за руку</span>
Найбільша цінність держави, її сила – це народ, а народ – це і є сила. Згуртований народ – це непробивна, нездоланна міць. А єдність всіх людей в боротьбі за праве діло – це ще більше могуття, яке не можливо здолати.
Саме згуртовану боротьбу за добро, мир і спокій простого народу можна спостерігати в історичній повісті Івана Франка «Захар Беркут». Там розповідається про мешканців села Тухля, які згуртовано та відважно відбивали набіги монголо-татар, котрі нападали несподівано і жорстоко, руйнували помешкання, знущалися з людей, залишали після себе страшну розруху. Люди не могли протистояти цим набігам самостійно, тому вони об’єдналися. Порадившись, оцінювали ситуацію, могли розрахувати свої сили таким чином, щоб дати відсіч нападникам. Тут ми бачимо як тухольці злагоджено виконують накази мудрих сільських старійшин. Також вартий уваги епізод, коли люди перегороджували річку, гуртом носили мул, гілля, валили дерева, працювали усі – від малого до старого. Цей твір Івана Франка має історичне підгрунтя. Автор доводить, що сила народу в його єдності. Недарма ж в нас говорять, що гуртом і батька легше бити. Навіть у найскрутніших ситуаціях, таких, які описані в творі «Захар Беркут», коли людям загрожує цілковита руйнація та навіть смерть, єдність людей може їх врятувати.
Особливо актуальним цей твір є сьогодні, в час, коли довкола нас відбуваються події, несумісні з поняттям незалежності та свободи. Саме в цей складний для нашої держави період, варто бути як ніколи згуртованими та єдиними в своїх намірах та єдиній меті.
Що людыни потрибно для щастя
Багато лбдей вважаэ що людям для щастя потрибни грощи, но це не правда.Я вам це доведу.
Був на свити одын чоловик.Вин був дуже добрый.Одного разу вин рушыв у подорож.Бачить, перед ним колодяць вин пидийшов до нього.И почув голос з колодця.Вин мовыв до нього:
-Чи знаэш ти, що таке потрибно для того щоб людына була щаслыва?
А вин на це видповив:
-Сим'я.
-Ну щож, тоди у тебе буде сим'я.
Колы цей чоловик повернувся з подорожи вин знайшов соби дружину.
А по сосидству жив баярын якый розпросыв як це трапилось.Бо вона була з иншого городу.Чоловик все розказав йому.
Баярин рушив так як чоловик.Вин також зустрився з колодцем, але на його запытання видповив:
-Гроши.
Колы баярен повернувся то йому далы багато грошей за те що вин розповив всим про колодязь.
Через рик у чоловика народилися диты.А у боярина кинылыся гроши, так вин й остався з ничим.
Повість захар беркут повчає нас любити свою батьківщину, бути сміливим,чесним.