Спільний рід.( Листоноша, невдаха, плакса) тому що цей рід може означати і жіночий, і чоловічий. Невдахою може бути і чоловік, і жінка. Тому такий рід не розпізнається і називається спільним.
Люди завжди прагнули до краси. Це стосувалося не тільки матеріальних сторін життя, наприклад, красивого житла, транспортних засобів або прикрас, але і аспектів відносин між людьми. Навряд чи є на світі така людина, яка ніколи не хотіла допомогти комусь, кому потрібна допомога, безоплатно з чистого душевного пориву. Звичайно, всі люди такі, основною причиною тому служить те, що людина була створена Богом.
Література приносить нам величезну кількість прикладів дивовижних вчинків людей. Звичайно, в ній описується не тільки це, але й злі наміри і дії, шкода, що заподіюється однією людиною іншій і багато чого подібне й поганого. Водночас, як мені думається, найбільш цінним у всіх книгах є приклади того, як одна людина допомагає іншій, як вона демонструє свою доброту, чесність, справедливість та інші красиві людські якості
Ця труба зроблена з металу.У нас з ліва росте квітник.Наш дім у три поверхи.Мені потрібно прочитати текст.У мене є багато зошитів в клітинку.Моя сестра середніх років.
Ось і осінь. Чого б її не любити, як навколо така невимовна краса! Вона тебе заворожує на кожному кроці. Із самого ранку ти помітив — твій високий білолист озолотився. Спочатку подумав: його сонце ранковим промінням освітило, і він аж засяяв. Але придивився й щиро подивувався: то він од листя такий. Ти похвалився мамі, що з твоїм білолистом зробилося, а вона й каже:— А ясен, сину, вже одсвітив своє, тепер метеликам лад треба дати...Ти знаєш, про які це метелики йдеться? Про сережки. Ти не раз діставав їх по парі й чіпляв на вухо, оті сережки. У них — насіння. Його й має посіяти ясен, щоб нові ясенки піднімалися. А яка смакота це для снігурів!Кожен день приносить тобі цікаву несподіванку. Ото пішли ви з сестрою до лісу. А там усе таке барвисте: берези стоять золоті, клени — помаранчеві*, осики — малинові, берести* — аж червоні, а дуби — наче їм і нічого. Зеленіють собі дуби — пізно весною прокинулись, пізно й листя скинуть. А декотрі й цілу зиму не скидатимуть — не линятимуть. Того й назва така в них — дуб-нелинь.… А то ходив ти в поле. Став і прислухався. Жайвора вже не чути. Хіба що якийсь обізветься та й затихне. І йому в дорогу пора. Зате коники виграють — раді, що самі у полі зосталися, що тепер і їх далеко чути. Але, буває, не дуже довго їх і послухаєш. Ураз зашуміло, загомоніло, залементувало — налетіла не зграя, а ціла хмара граків. І так стрімко кружляють, вирують, шугають*. Ото базар!…. Ось після холодних днів стало сонячно, тепло, немов улітку. Засновигали* метелики, зашерхотіли прозорими крильцями бабки, а павучки — у повітрі літають, верхи на павутинні. Простяглися срібні ниті у повітрі, поснувалися між деревами, кущами... А небо синє-синє, повітря чисте, а вода в озерах — мов дзеркало. Така тиша, і спокій, і радість, і смуток, радість, що літо. Смуток, що літо бабине... Це останнє тепло...<span>
</span>
