Ні сонечко це не присудок і тому розбирати за будовою його не треба
Пропоную перебудувати речення так:
1. Я дуже люблю своє рідне місто, у якому ростуть багато чарівних та ароматних квітів: хризантем, петуній, ромашок та троянд.
2. Наше рідне та дорогоцінне місто
наповнене пахучими квітами, розкішними деревами, тендітними кущами.
3. Я люблю своє рідне місто за прекрасну архітектуру, чарівні маленькі кав'ярні та ароматні пахощі, які лунають від горщиків з вуличними квітами.
<span> </span>
А й справді – душа болить за рідну Україну! Чому ж народ не вміє цінувати те, що має? Чому ж гнобить своєю поведінкою ім’я величної держави? Чому не пам’ятає про пролиту кров за волю? Чому ж не шанує старання предків, які поклали життя заради того, щоб ми жили вільно?Українці – народ, який протягом усіх віків боровся за свою незалежність. Окупований Польщею, розділений Литвою та Угорщиною, приналежний до патриціату Московського королівства , наш народ протягом усієї гіркої історії постійно намагався боротися за своє право на вільну державу. Мужність та слава козаків ніколи не загине, ніколи не зітреться в пам’яті.І ось настали очікувані часи – Україна у 1991 році здобула незалежність, таку жадану для її мешканців. Та постає логічне питання: «Чому розвиток, культура, політика й доля самої країни пішли не вверх, а гіркими темпами скочуються до низу?»На превеликий жаль, становище в державі є дуже й дуже сумним. Я думаю, одною з основних проблем в Україні є те, що влада постійно опиняється не в тих руках. Політичні діячі й люди, від яких залежить становище держави більше звертають увагу на дрібні проблеми, аніж на реальні. Україна, зі своїм багатим рослинним і тваринним світом, надзвичайними морями, казковими горами й родючими чорноземами, у невмілих руках прирівнюється за статистикою до країн «третього світу». Де ж це чувано, щоб такі вчені люди, яким довірили долю своєї держави, самі ганьбили та руйнували її? Як шкода, що кожен хоче загарбати все лише собі в кишеню!Україна, із своєю славною історією, займає лише призові місця в номінаціях «де ж найбільша корупція» чи «де дороги такі, що можна людям, які хочуть йти в космонавтику, перевіряти свій вестибулярний апарат». Звісно це все до болю іронічно звучить, але як сумно, коли народ настільки вже звик до цього ганебного становища, що легковажно ставиться до політиків, які знущаються над українською мовою й по суті навіть не намагаються її вивчити, до беззаконні дії органів міліції, до хабарництва повсюди де лише можна. Кожен живе з цим і віджартовується: «Ну це ж Україна…» , «Ха-ха, хто б сумнівався» або «Ти бачила нове відео з ще однією «вдалою» промовою президента?». Хіба ж нормальне те, що про опору й голову держави в інтернеті складають комікси? Наскільки ж сумно за цим спостерігати…Я люблю Україну. Для мене – це найкраща на світі держава. Я тут виросла й тут живу. З цим краєм пов’язані найтепліші думки та моменти мого життя. Хотілося би від щирого серця побачити в майбутньому розвиток держави й мудрого провідника попереду. А поки – залишається лише надіятись і починати хоч якісь зміни вже з самої себе. Душа болить за рідну Батьківщину!
Осінь-маляр із палітрою пишною
Осінь-маляр із палітрою пишною
тихо в небі кружляє,
осипає красою розкішною.
Там розсипа вона роси сріблисті,
Там тумани розливає,
Ліс одягає у шати барвисті.
Ліс обливає кольорами дивними,
Ніжно сміється до вітру,
Грає цілунками з ним переливними.
Фарби рожеві, злотисті, червоні,
Срібно-блакитне повітря...
Ніжні осінні пісні тиходзвонні!
<span>
</span>
Я навчаюся у 6 -А класі. Осіб у нашому класі 29. Ми допомагаємо і захищаємо одне одного. Я дружу з усіма ,бо ми ,як одна сім'я. Класний керівник наша мати ,а ми її діти ,ми дуже здружилися, ідемо до своєї мрії(мети). Учні нашого класу ввічливі ,добрі , допомагають і захищать від інших паралельних класів,Вони мої друзі і однокласники ,я буду дружити з ними, бо вони мені найкращі друзі!
