У небі летів журавлиний ключ, а мати забула залишити для мене ключ від дверей.
У нас відбувся нескінчений урок математики.Космос він є нескінченний.
На небі незліченна кількість зірок.Незлічні стада овець паслися на полі.
Нещодавно ми в класі читали оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник». Цей твір справив неабияке враження на всіх учнів. Нас дуже вразила кінцівка, де безтурботний Толя пішов гратися з чижиком тоді, коли на цвинтарі ховали Федька.
Письменник розповідає про двох хлопців – Федька-халамидника, сина бідного робітника друкарні, і Толю, дитину з багатої сім’ї.
Федько-паливода був людиною чесною, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив чимало шкоди сусідам. Проте він був справжнім другом, не ховався за спини інших і цим заслужив повагу серед однолітків: «Не любить також Федько й товаришів видавати».
Толя – син хазяїна будинку. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував».
Аж ось одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде крига по ріці. Толю ніхто не запрошував, він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федько на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на кригу. Але коли з ним трапилася біда і Федько допоміг йому, то «він, як стріла, вилетів на берег». Опинившись у безпеці, цей делікатний хлопчик навіть не подав своєму рятівникові палицю. Він злякався, що може опинитися у воді.
Інші хлопці були не байдужими до чужого нещастя, кинулися до Федька і простягнули йому палицю.
Коли розбишакуватий рятівник, весь синій від холоду, мокрий, стояв на березі, йому не дали змоги сказати правду.
А Толя, захищаючи себе від покарання, підло звалив усю вину на Федька і навіть забув подякувати за те, що той врятував його від смерті.
Вчинок Федька, безперечно, благородний. Він врятував хлопця не тільки від смерті, але й від батьківського покарання.
Толя показав свою підлість, боягузливість і брехливість. Бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його матір і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше нема. Він був черствою і байдужою до людського нещастя людиною. Толина поведінка викликала у мене обурення. Як міг він спокійно гратися із пташкою в ту саму мить, коли на цвинтарі ховали тіло того, хто врятував його нікчемне життя?! Ані жалості, ні смутку, ні докорів сумління він не відчував.
У народі про таких людей, як Толя, кажуть, що «лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». Мені здається, що велике щастя мати поряд себе такого друга, яким був Федько. Такі хлопці ніколи не зрадять, на них можна завжди покластися.
<span>
</span>
Клены оделись в багрянец. Они стоят, задумавшись, на опушке, словно грустят о том, что пришел октябрь. Иногда тихонько роняют свои резные листья. Внезапный порыв ветра безжалостно срывает осеннюю красу с грустных кленов.
Как выглядят золотые березки среди зеленых сосен. Они опустили ветки и печалятся, что скоро придут холода. Похожие на огромных великанов, раскинув ветки, стоят желто-зеленые дубы.
<span>Высоко в небе звонко курлычут журавли. Они собираются в стаи и летят на юг. Где-то в вышине перекликаются дикие гуси. В родных краях становится очень холодно, и они вынуждены лететь туда, где тепло. Только воробьи летают вокруг и звонко чирикают, потому что им некуда спешить. Осень постепенно отдает свои права зиме. Утром уже очень холодно, появляется первый иней. Днем солнце старается прогреть но, наверное, ему уже не хватает сил. Во всем ощущается морозное дыхание </span>
<span>зимы. За ночь на собрались тучи, а утром, словно пух, из них посыпались первые легкие снежинки. Они кружились в танце и застилали землю белоснежным ковром. От этого волшебного снегопада на душе было и радостно, и грустно. </span>
<span>Утром выглянуло, и снег понемногу стал таять. Так бывает всегда, ведь это только первый снег!</span>