Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Дві білочки
Українська народна казка Поділля
<span>Жили собі дві білочки у густому лісі у
дуплах. Однаково гарні, пухнасті, ловкі, риженькі. Тільки не однакової
вроди. Одна з них цілий день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді і
все складала у своїй хатинці. А друга була зовсім лінива. Цілими днями
гралася стрибала з гілки на гілку. А схоче поїсти — не журиться, бо
літом усюди їжі повно. То горіх, то жолудь, то корінці якісь. Погризе
того, іншого та знову скаче весела.</span>
Тим часом перша білочка наносила собі в дупло повно всілякої їжі.
Вже заздалегідь застелила свою хатинку мохом і сухим листям, щоб взимку
було тепло. Та й дверці приробила до свого дому.
Так пройшло літо, у одної білочки у праці, а у другої у іграшках.
Минула вже й дощова осінь, прийшла холодна зима. У лісі стало сумно і
пусто: ні листка, ні грибів, ні горішків, тільки голі дерева і сніг.
Сидить собі у теплому дуплі роботяща білка і гадки про біду не має. І
м’яко їй, і тепло, і їсти є що.
Не так жилося її лінивій сестрі. У її дуплі ні вікон ні дверей. І
навіть жодного горішка нема. Сидить бідна, голодна, замерзла, у клубочок
скотилася. Тут вона пригадала про свою сестру, та й думає собі: «Піду я
до неї, хай допоможе чим-небудь, у неї гори припасів. А літом їй
поверну».
Іде вона до сусідки і несміливо стукає у двері. Та глянула на нещасну напівмертву сусідку і все зрозуміла.
— Прошу сідай, саме на обід прийшла. Зігрійся трохи у моху, а я
принесу горішків, жолудів. А як хочеш, живи разом зі мною, мені так
сумно самій.
— Але я ж не заслужила на таку доброту.
— Нічого, тепер ти також будеш дбати так, як я, бо пізнала, що без праці нема добра. От будемо разом працювати і жити.
<span>І відтоді жили дві білочки разом. А найближчого літа лінива стала роботящою і принесла великі припаси харчів до спільної хати.</span>
Природные: землетрясение, новоднение,уроганы, извержение вулканов и смерчи. Техногенные(т.е. по вине человека): авария на Чернобыльской АЭС, авария на Саяно-Шушенской ГЭС .
Основу його характеру складає внутрішня потреба повністю реалізувати себе на користь ближнім, передати накопичений за довге життя досвіт і мудрість, озвучує основні поєднуючі ідеї в творі та слугує своєрідним каталізатором дії (гуртує ватаги, знаходить місце для фортеці, вигадує всілякі військові хитрощі
Демка Дурна Сила
Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів.
1.)На весні 2.)Тугарин кримезний як Дуб 3.)Скромна та ніжна Мирослава 4.) День ловлі Ведмедів 5.)На дівчину напала скажена ведмедиця 6.)Стародавнє село Тухля <span>7.)Просить у Боярина руки його доньки<em /></span>
<span>Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.
</span><span>Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
</span><span>До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
</span><span>Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
</span><span>А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.</span>