На ім'я (знах)
за професією (оруд)
на замовлення (знах)
за адресою (орудн)
від народження (род)
за вимогою (оруд)
від часу (род)
за освітою (оруд)
через потребу (знах)
за зразком (оруд)
через обставини (знах)
від автора (род)
після використання (род)
через доказ (знах)
за бажанням (оруд)
у справах (місц)
з думкою (оруд)
за законом (оруд)
відмінки перевірте (не впевнена)
Краса.
Природня, штучна.
Задивляємось, милуємося, любимо.
Краса без доброти помирає.
Врода.
<span>НА МІЙ ПОГЛЯД, ТЕМОЮ ДАНОГО ТЕКСТУ Є -ПАРК, ЯКИЙ ЗМІНИВ СВОЄ ЛИСТЯ ВІД ЛІТЬНОГО ДО ОСІНЬОГО </span>
Людина і природа нерозривно взаємопов’язані між собою. Це було завжди. Первісні люди настільки трепетно ставилися до природи, майже обожнювали її. І вогонь, і вода, і земля, і небо… Усі стихії бачилися первісній людині божествами. Та й рослини, і тварини, і птахи. Це трепетне ставлення до природи і зараз жевріє в душі кожної людини. Наприклад, моє ставлення до ластівок. Я дуже люблю ластівок. Приїжджаю в село до бабусі, відкриваю скрипучу дерев’яну хвіртку, обнімаюся з бабусею, п’ю з нею чай, а потім – до річки. Ластівки вже там. Вони кружляють так низько, що крилами нібито торкаються води. У глині стрімкого протилежного берега гнізда ластівок. Там вони вигодовують своїх пташенят.
Жива природа дивовижна. А ще, я знаю, природа лікує. Ті ж собаки і кішки. Дихання собак, як з’ясували вчені, створює в квартирах і будинках протимікробну середу. Не дарма ж нашими предками складені приказки: “Кішка на хворе місце лягає”, “Собака лизне – всі хвороби вилікує”. І як шкода, що в наш час ставлення людини до природи стало таким безжально-споживчим. Людина вирубує ліси, викидає в атмосферу забруднюючі її речовини, отруює воду озер, річок і морів. Хіба це припустимо? Адже ми живемо від природи, дихаємо її повітрям, харчуємося її плодами. І чи надовго вистачить природних ресурсів при такому їх непродуманому варварському використанні? Може, на наш вік і вистачить. А наші діти? Я знаю, багато людей, зокрема, письменників, боролися і борються за природу. Ось, наприклад, відомий письменник Чингіз Айтматов у своєму романі “Буранний полустанок” пише про Арал, який висихає і кожен рік становиться менше, клімат, який змінюється в гіршу сторону, землю, яка скудіє на очах. Ще Айтматов пропонує нам способи використання природних багатств.
