Картина М.Глущенка "Київська осінь" - це натуральна замальовка, перетворена чарівним пензлем художника в барвистий музичний акорд. Витвір представляє високу музейно-художню і колекційну цінність. Присвятив картину М.Глущенко українській природі, її чарівній, неповторній осінній красі. Тепла тінь огортає при першому погляді на картину і заворожують душу вогняні крони дерев. Річка своєю блакитною водою так і закликає до швидкого спуску по звивистій, зміїній стежці. За водною синявою видніється міст з поспішаючим потягом... Душа так і хоче вирватися з тіла, сісти у потяг і поїхати по осінньому Києву
Леді Ольга була знайома з сером Олегои
2.Розмовляючи,схиляючись,збираючись,бажаючи,відірвавшись,молодіючи,умивши,умившись,розказуючи.
4.Не спитавши броду,не лізь у воду.
Не нахилившись,з криниці води не нап'єшся.
Не навчивши в пелюшках,не навчиш і в подушках.
М'ясом хвалиться,юшки не уївши.
Не скуби,не повивши
Мідасів суд-це суд неука, тобто не по-правді.
Наступила зима. Уже середина января. Сегодня ясный зимний день, солнце светит ослепительно ярко. Вокруг все белым-бело: мягкий пушистый снег ровным слоем покрыл землю. Снег повсюду: на скамейках, на крышах домов, на деревьях. Деревья стоят в снегу, словно яблони в цвету. Белые-белые. И только кое-где виднеются красные гроздья рябины. Под рябинами много птичьих следов. Шоссе сбросило с себя белоснежный наряд, и кажется, что дорога черной змеей извивается между высокими домами в белоснежных шапках. Люди куда-то спешат, оставляя на снегу цепочки своих следов, которые переплелись между собой. А ребята с радостными криками спускаются на санках с холма: им и в мороз весело. А снег блестит на солнце, искрится и переливается...