Наверно потому что о них многие уже забыли.А некоторие даже незнали. Хотя возможно потому что ети книги как би просто сейчас не актуальны
Привет вот ответ Д)щира любов до сестри,Автор та герої ставляться до павлуся, як до мужнього хлопця, який дуже любив свою сестру.Який подолав дуже великий шлях щоб знайти сестру.
Мені найбільше сподобався герой твору хлопець на і"мя Павлусь. у ньогої був дід Андрій, який привчав хлопця до лицарського ремесла. Навчав хлопця їздити на коні, кидати спис та внкар, орудувати шаблею та розповідав різні цікаві історії про їхні пригоди. ще в ньго були сестра Ганнуся, батько, мати і старший брат Петро, але він вже пішов на Запоріжжя.
Якось у село ввірвались татари, запалили хати та почали ловити дітей. мати та дід хлопчини загинули, а Ганну та батька захопили у полон.
Павлусеві довелося виявити велику сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти спосіб урятувати сестру. У які б скрут ні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це допомогло йому вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік.
В тот сезон Ветер был суровым. «Почему у меня нет друзей?» – бурчал Ветер. Луна дружит со Звёздами, Туча с Дождём, Рыбы с Водой. Только у меня нет друга.
Сел на бугорок Ветер и загрустил. Смотрит – рядом цветок стоит, и как будто ему тихонечко помахивает. Присмотрелся Ветер к цветку. Крупные лепестки красного цвета, тоненький стебелёк, листочки прижаты к цветку.
— Как тебя зовут, цветочек?
— Меня зовут Ветреница, — ответило растение. Очень удивился Ветер. Имя Ветреница напомнило Ветру его собственное имя.
— Мы живём в семействе лютиковых, — ответила Ветреница. — А назвали нас так потому, что мы при малом ветре начинаем трепетать, наши цветы на тоненьких стебельках покачиваются даже от слабых порывов.
Ветер почувствовал в Ветренице родственную душу.
— Давай дружить, — предложил Ветер.
Ветреница обрадовалась, ведь ей так нравилось красиво покачиваться от нежного дуновения Ветра. А главное, ей тоже хотелось иметь друга!
<span>Кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає. Кажуть, що заглядати у майбутнє означає спокушати долю, але чи так це? Є відмінність між пустопорожніми мріями та ретельно виплеканими планами, які допоможуть здійснити ці самі мрії. Але чи не марна це справа — будувати плани, не знаючи, здійсняться вони чи ні? Мабуть-таки не марна, тому що жодні блага не можуть впасти просто з неба, вони обов'язково стають результатом довгої та наполегливої праці, яка, у свою чергу, є результатом міркувань та плідних роздумів. </span>
<span> Сплановане життя — це не утопія. Жити відповідно до своїх планів не означає механічно існувати як робот, це значить поступово, крок за кроком йти до здійснення своїх бажань. </span>
<span> Звичайно, будь-хто хотів би жити за таким принципом: побажав — здійснилося. Щоправда, існує серйозна небезпека: людина не цінує легкої здобичі і не може повною мірою оцінити те, що отримала без зусиль. </span>
<span> Але про таке здійснення бажань не варто навіть говорити, тому що це все одно неможливо. До того ж, потрібно бути обережним зі своїми бажаннями, тому що вони можуть здійснитися. </span>
<span> Тож кращий варіант — це спочатку чітко окреслити перелік бажаного, а потім намагатися втілювати власними зусиллями, «на ходу» коректуючи його відповідно до вимог реального світу та нових власних потреб, бо людині притаманно постійно змінюватись та перебувати у русі (звісно, наслідком є зміна наших пріоритетів, іноді дуже непередбачувана). </span>
<span> </span>
Добро дарит большое доверие людям!Оно поможет в жизни!Добро идет от души!И никогда не подведет!Ты улыбаешся доброй улыбкой людям!Они стают лутше относится к тебе!Добро продолжает жизнь!Добро всегда делает добро!