Відповідь:
Тара́с Бу́льба — вигаданий образ, головний герой повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба»; козацький ватажок, полковник Війська Запорозького.
Одружений. Батько Остапа і Андрія. Вбив свого молодшого сина Андрія з педагогічних мотивів, судячи з опису місцевості, в с. Слобода-Яришівська[джерело?]. Ненависник «ляхів» і «бусурманів». Захисник України від татарських навал та незаконних купецьких операцій на українській території. Оборонець козацького населення від пропольських олігархів українського походження. Учасник невдалої військової кампанії під Дубно на Волині. Через власну необачність спалений ворогами (це могло статися 1638 року під час повстання Гуні та Остряниці. Судячи з опису місцевості, який подає Гоголь, Тарас Бульба загинув поблизу замку у місті Жванець Хмельницької області.
Пояснення:
Аналіз:
Те що Хлопчина хотів піти в світ, побачити і попробувати ліпше життя але потім коли він все зрозумів доля і серце вирішили що він мусить бути в себе на рідній землі але все втрачено і нічого не повернути.
"Думи і мрії", у Львові, у 1899 році
Кріпаки тікали за річку Дунай
Ми живемо на четвертому поверсі. Вікна нашої квартири виходять у
двір, що густо засаджений тополями. Більшість тополь старі, посаджені
після війни. Усім гарні ці тополі, але на початку літа вони завдають
багато незручностей. Пух від них проникає навіть до кімнати, залітає в
під’їзди, а земля немов пухнатим снігом покривається. Ми з хлопчиками
любимо підносити запалений сірник до білих пухнатих острівців з
тополиного пуху і спостерігати, як вогненні змійки, злегка потріскуючи,
пожирають білизну. Одна тополя торкалася гілками вікна моєї кімнати.
Примітна вона була тим, що на її стовбурі багато років знаходилася
шпаківня. Дерево росло, і разом з ним вона піднімалася угору, немов
кабіна ліфта. Пройшли роки, і шпаківня виявилася на рівні вікна моєї
кімнати. Я бачив, як будиночок заселяли шпаки, як вони сварилися, я
знав, коли вони відлітали, а взимку в їхнє житло нерідко залітали
горобці. Може, їх туди вабила цікавість — хотілося довідатися, які, мов,
шпаки. А може, горобців заганяла в дерев’яний будиночок холоднеча. Як
би там не було, але й узимку, і влітку тополя слугувала притулком різним
птахам. На її товстих гілках поважно сиділи ворони, а голуби так
воркотали ранками, що не давали спати. Ця тополя була немов членом нашої
родини. Відкриєш вікно — її подих проникає до кімнати; улітку її пух
забивається в різні куточки квартири. А восени жовте листя засипало
підвіконня, його ми знаходили і під шифоньєром, і під письмовим столом.
Прокидаючись, я казав тополі: «Доброго ранку!», бажав спокійної ночі.
Словом, ми дружили.
