У цій легенді йде мова про часи кріпаччини. Жила в одному з сіл звичайна жінка з сином, який дуже любив тваринний і рослинний світ. Ставши дорослим, хлопчик допомагав матері по господарству, випасав худобу. Він був надзвичайно обдарований, працьовитий, намагався завжди допомагати іншим людям. Одного разу, випасаючи овець, він зустрівся з чарівником дідом Капушем. Дід став навчати хлопця різним премудростям, які допомагали хлопцю розуміти оточуючий світ, світ природи. Через деякий час хлопчик навчився настільки добре розуміти природу, що став її невід’ємною частиною. Від односельців за свої надзвичайні здібності він отримав ім’я Планетник, тобто людина не від світу цього, людина, яку не можуть зрозуміти інші люди. Одного року, коли великі зливи, а потім і засуха, завдали великої шкоди врожаю селян, люди звинуватили в тому Планетника, бо на їх думку, він знався з нечистою силою, хоча хлопець до цього був непричетним. Люди, які так і не зрозуміли душу хлопчика, прокляли Планетника й вирішили його стратити, звинувативши «чародія» у всіх своїх бідах. Хлопця ув’язнили, але мати за допомогою квітучого нарцису звільнила сина. З благословення матері Планетник перетворився на вогняну кулю і піднявся в небо, залишившись там навіки.
Легенда про собаку
Прадавні українці вважали, що собаку створив диявол з глини, ще й без шерсті. А от хутром нашого вірного друга нагородив уже Господь Бог. Було це так. Зліпив Бог людину з глини і поставив сохнути, наказавши собаці стерегти її, а Сам пішов Собі. Ось собака стеріг, стеріг, замерз і заснув (він тоді голий був, без шерсті). Йшов мимо чорт, угледів людину, роздер навпіл її груди, нахаркав туди, тоді склав, як було, і знову поставив. Повертається Бог. Удмухнув у людину безсмертну душу, а людина раптом почала харкати. Бог тоді до собаки: - Як же ти не встеріг? - А я, - каже, - Господи, замерз, та й заснув. Дай мені шерсть, тоді вірно стерегтиму. Бог дав йому після того шерсть, а людина так і зосталась назавжди вже з харкотинням.
<span>Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
</span>
<span>Ой стрічечка до стрічечки
Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.
Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.
Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники...
Отаке-то козаки!
</span>
<span>Тече вода з-під явора
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
</span>
<span>Ой маю, маю я оченята
Ой маю, маю я оченята,
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Ой маю, маю і рученята...
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
</span>
Уміння
дотримуватися правил співжиття у суспільстві – це та риса, яка робить людину
привабливою. Цьому корисному умінню в хороших сім*ях дітей навчають змалечку,
тому здається, що це не так уже й складно. Це дуже важливо і, дійсно, не дуже складно,
якщо ви – людина щира і відкрита. Якщо навчилися не лише самі говорити, а й
уважно вислуховувати співбесідника. Взагалі, уважне ставлення до людей є
запорукою того, щоб стати своїм у будь-якому товаристві. Співжиття у суспільстві
вимагає від кожного дотримання єдиного принципу: ставитися до людей так, як ти
хотів би, щоб вони ставилися до тебе. Хороша поведінка не повинна бути штучною,
награною, а навпаки – природною і щирою, виходити від душі. І треба зажди пам*ятати
просту істину: ніщо не коштує нам так дешево і не ціниться так дорого, як
проста ввічливість.
Якщо так, то ось:
"Шпага Славка Беркути" - це достатньо сильний, в сенсі повчальності та моралі твір. Він дійсно зачіпає важливі соціально-психологічні питання, головні герої відображають різні типи поведінки дітей, особливо, підлітків.Авторка доводить до читача значущість батьківської підтримки. Тато Славка пройшов через концтабір, коли сам був маленький. Він готує свого сина до можливих труднощів, допомагає йому загартовувати тіло і дух.Крім того, Славкові допомагає його тренер, він для юного фехтувальника - як старший брат.Батько Стефка ж, навпаки, - пиячить та зовсім не звертає уваги на те, що його синові потрібна увага, порада, любов, піклування.Таким чином, Ніна Бічуя досить реалістично показала такі проблеми сучасної сім'ї, як відсутність одного з батьків, алкоголізм, байдужість, відстороненість членів родини.Взагалі, у книзі змальовано дуже багато таких подій та ситуацій, переживань та почуттів, що можна із впевненістю сказати:"Це варто прочитати кожній дитині!" Разом із героями, юний читач підготується до дорослого життя і зустрічатиме більшість труднощів із піднятою головою.