Часи минають. Історія змінюється. Суспільство вже давно поглинула хвиля модернізації та прогресу. Але сил на землі не знайдеться, аби знищити в нас жагу до свободи: вона тече в наших жилах. Вона — наша сила, наш кисень, наше майбутнє й наше життя.
Ми вже не боїмося ні чорних хмар могутнього царату, що десятиліттями закривали українське сонце, ні панщини, ні кріпацтва, що сковували українців у кайдани без права вибору. Усі тортури — давно в минулому. Вони розсіялись, мов ранковий туман, залишивши по собі криваві сліди нашої споконвічної боротьби. Ми вже не боїмося, бо набридло: час піднятися з колін та йти всупереч вітру та долі, що так довго знущалася з нас, дражнила, мучила, насміхалася. Часи змінилися, й життя нарешті повернулося до нас обличчям, відчинивши двері, за якими була вона — незалежність, світла, омріяна, виборена. Нарешті ми змогли дихати вільно у власній державі, досягли того, чого так довго хотів великий син українського народу — Тарас Григорович Шевченко. Як шкода, що він так і не побачив того, за що боровся.
Син кріпака, селянський хлопчина з бідної родини — на Тараса чекали суцільні злидні, голодне дитинство й тяжка праця наймита. Його нужденне майбутнє було визначено заздалегідь. Однак щасливий випадок назавжди змінив його долю — обдарованого юнака, що якраз перебував у Петербурзі на навчанні, помітили й звільнили з тісних кріпацьких тенет пана Енгельгардта. Відтоді життя Тараса Шевченка ніби почалося спочатку. Незалежний, талановитий, молодий — усі дороги в Російській імперії були перед ним відкриті.
Та стражденна доля українського народу не давала йому спокою навіть на свободі — Шевченко завжди думав лише про Україну, щось бурхливе, нездоланне, войовниче кипіло в його душі. Кобзар завжди любив і пишався своєю Батьківщиною, він хотів, щоб українці нарешті зрозуміли свою унікальність, неповторність, щоб почали любити свою землю, як і він її любив:
«Свою Україну любiть,
Любiть її... Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа молiть…»
Тисячі рядків. Мільярди слів. Влучні, гострі, дошкульні. Вони потрапляють прямо в серце, пронизують його струмом гіркої правди і розбивають душу на дрібні уламки. Шевченкові вірші — це емоції: гнів, біль, розпач, заклик, стогін:
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!»
Библиоте́ка (греч. βιβλιοθήκη, от βιβλίον «книга» и θήκη «место хранения» ) — учреждение, собирающее и хранящее произведения печати и письменности для общественного пользования, а также осуществляющее справочно-библиографическую работу. В настоящее время всё более распространяются и входят в фонд библиотеки микрофиши, микрофильмы, аудио- и видеокассеты, диапозитивы, оптические носители (например, CD-ROM).
<span>Библиотеки впервые появились на древнем Востоке. Обычно первой библиотекой называют собрание глиняных табличек, приблизительно 2500 год до н. э. , найденное в храме вавилонского города Ниппур. В одной из гробниц близ египетских Фив был обнаружен ящик с папирусами времени II переходного периода (XVIII — XVII вв. до н. э.) . В эпоху Нового царства Рамзесом II было собрано около 20 000 папирусов. Самая известная древневосточная библиотека — собрание клинописных табличек из дворца ассирийского царя VII века до н. э. Ашшурбанипала в Ниневии. Основная часть табличек содержит юридическую информацию. В древней Греции первая публичная библиотека была основана в Гераклее тираном Клеархом (IV век до н. э.) .</span>
класний твір.Було цікаво читати.Персонажі круті
"Генетична лотарея" може закинути нас у різні країни та родини різних соціальних класів, але це ще не означає, що людина із народженням отримує право на щастя. Так, певні чинники від народження впливають на гармонійність нашого життя, але цілком вони не вирішують долю. Адже ми здатні вибрати професію, зробити своє майбутнє.
Твір на тему: "Поетизація першого почуття у повісті"Вітька+Галя"
«Вітька+Галя» - це твір про найприємніше почуття кожного із нас – кохання. Повість сповнена іронії та веселих ситуацій. Пише В. Чемерис про серйозні для підлітків події з гумором, і читач відчуває, що навіть під час життєвих негараздів життєрадісність повинна брати гору.
Вітька – чотирнадцятилітній парубок, що закохався у дівчинку Галю. Розповівши про своє нове почуття другові, він вирішує діяти і завойовувати кохання дівчини: пише вірші, співає серенади, але все невдало. Проте хлопець не опускає руки, адже він з оптимізмом сподівається ще досягти своєї мети і завойувати прихильність Галі.
Протягом життя кожен із нас задається багатьма питаннями з приводу кохання. Як себе поводити, щоб добитися серця любої? Саме твір «Вітька+Галя» допомогає знайти нам відповідь на це питання. Треба бути тим, ким ти є. Залишаючись собою, Вітька досяг своєї мрії.
Вітя і Галя відчули смак першого кохання. Можливо, надалі воно переросте у них в справжню любов, або ж залишиться на рівні дружби і буде обпекати душу приємними спогадами. Галя і Вітя – приклад ввічливого та дружнього ставлення один до одного. Сподіваюся, що і моє перше почуття буде таким же сонячним, яскравим, світлим і вічним!
