1Син власників готелю " Адмірал Бенбоу"
2Підліток з рижуватим волоссям , блідою шкірою яка вкрита віснушками , ходить в окулярах.
3Хоробрий, кмітливих, завжди виходить з скрутних ситуацій.
4Він її знайшов у скрині їхнього клієнта який не платив дуже довго.
5Цікаве, підступне, корисне.
6Що потрібно краще вибирати команду
7Їх ніколи не витратиш, вони підтримують у складну хвилину , друзів не обміняєш ні на жодний скарб.
Тема:<span>революційні подій в Україні</span>
Ідея: <span>«Б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмуш-ках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії "золотих богів"» (тобто білогвардійців).</span>
<span>Художніособливості:</span>
Метонімія «заплакали села» (тобто люди) підкреслює повну відсутність радості від перемоги.
Метафора «чорна, обсмалена соха в клуні розп'ялась над кроквами, як мати над дітьми» означає крах селянських ілюзій, нездійсненність мрій і сподівань.
Особливою є роль метафоричного образу сонця у творі. Вічне, недосяжні? світило, основа життя на землі та підтримка високого духу — зустрічається в тексті кілька разів. Воно скрізь, але в різних ролях, як і різний настрій.
Ось «летить сонячною курявою Сенька-кулеметник — осяяний сонцем, він сприймається як герой, лицар, майбутній переможець. Слава йому.
В останньому акорді, що в сюжеті виконує прикінцеву, підсумовуючу роль, і автор не витримав, з'явився нам в образі легенького вітра, який «притих, послухав горе-журбу матері і, здавалось, сам заплакав над потолоченою кіньми пшеницею...»
Відповідь:
Одного разу у селі Опеньки сталася незвичайна подія. Стара кобила важко тягла за собою віз, позаду їхав її хазяїн Омелько. Несподівано віз струснуло, щось шумно вдарилось, чоловік впав з возу і покотився додолу. На звук з хат повиходили люди:
-
Ой,
лишенько! Кобила в яму провалилась, – переймалась баба Параска.
-
Як же
тепер витягати її, коли всі чоловіки на поле пішли? – питала баба Ярина.
Та й справді. Всі молоді та здорові роз’їхалися
по роботам, а в селі залишились самі старі й діти. Омелько встав, струснув з себе пил, а з ями тяжко
заіржала кобила.
Несподівано з-за рогу виглянула небачена в
Опеньках раніше машина. Задиринчала, зачухикала і зупинилась. З неї вийшов
здоровенний чоловік і назвався Іваном.
-
Що
сталось у вас? – спитав Іван.
-
Та
ось кобила в яму провалилась, а дістати ніяк не можемо.
І тоді сталось диво: самостійно Іван дістав кобилу,
без будь-якої допомоги. Люди зааплодували і причарувались силою такого великого
чоловіка:
- Велике вам дякуємо, Іване! Ви – справжня Сила!
Так і прозвали Івана Фріцака Силою.
Детальніше - на Znanija.com - znanija.com/task/18483782#readmore
Пояснення:
Красу Батьківщини може відчувати кожний, але так талановито описати її у поезії зміг би, напевно, тільки Павло Тичина. З віршів поета видно, що красива природа, навколишній світ, ненька-Україна — наймиліші серцю письменника. Павло Тичина помічає все: і струмочок, і метелика, і квітоньку, і хмарочку, — усе залишає в душі письменника свої сліди. «Блакить мою душу обвіяла», — пише митець. Читаючи поезії цього автора, ми самі начебто злітаємо до неба. Легко, з ніжністю і турботою, наче мама, автор описує рідний край. Не приховує Павло Тичина своєї любові до всього світу. Влучно порівнює поет струмочок серед гаю із стрічечкою, метелика зі свічечкою. Нічого злого немає у віршованих рядках. Тільки мир, спокій, любов. І українська природа віддячує. Вона показує письменникові те, що ховається від погляду звичайної людини.
«Ген неба край — Як золото». І справді, рідна земелька віддає сторицею, віддає золотом гаїв, сріблом струмків, діамантами небес. Купається Павло Тичина, мов ластівка, у нивах. Після цих віршів починаєш помічати, те, що раніше міг тільки уявляти. Що нам заважає любити Україну, як її люблять поети? Нічого. Треба тільки посміхатись, іти назустріч природі з величезною любов’ю та повагою. Треба дбати про неї і тоді ніколи не зникне з-перед очей тичинівська річечка, лісочок — Українонька.