Характеристика «Айвенго» Бріана де Буагільбера Бріан де Буагільбер член ордена тамплієрів, або храмовників, противник лицаря Айвенго і короля Річарда I. Колись Бріана покинула його кохана, після чого він і став храмовником, щоб мати можливість мстити. Орден забезпечував йому безкарність і давав владу над людьми. Але от не знає ні в чому відмови Бріан закохується в прекрасну єврейку Ребекку, однак та рішуче противиться його домаганням. Спочатку виключно плотські почуття переростають в нездоланну пристрасть, Буагільбер визнає перевагу Ребекки над ним, поважає її гордість і почуття власної гідності. Бріан готовий принести в жертву все, що у нього є: положення в ордені, своє славне ім’я і свою віру. Він пропонує їй виїхати з ним з країни, обіцяючи зробити її там королевою. Але прекрасна і горда язичниця, вірна своїм ідеалам честі та заповітам предків, відкидає його. І ось трибунал храмовників засуджує її до спалення на вогнищі. Бріан підказує Ребеці вимагати від трибуналу «Божого суду» — поєдинку лицарів, результат якого і вирішить долю вироку. Однак трибунал призначає Бріана захисником інтересів ордена в цьому поєдинку. Борг перед орденом і пристрасть до Ребекки борються в душі Бріана. Боротьба досягає такого напруження, що серце лицаря не витримує, і він помирає, лише розпочавши поєдинок. Як переможець, Айвенго розпоряджається по-християнськи поховати Бріана, а його замок переходить у володіння короля.
Приветик как к тебе с 57 к 95 к 44 5 кв 44 с59кч85кс44м5кыкк это это с самое тобой учётом того
Особое место в лирике Есенина занимают образы животных. “Братья наши меньшие” наделены абсолютно всеми человеческими чувствами, в том числе и человеческими образами, одним из которых является трагедия материнства. Стихотворение, в котором наиболее ярко это описано, — “Корова”.
С самых первых строк мы понимаем, что перед нами старое животное, прожившее очень тяжелую жизнь:
Дряхлая, выпали зубы,
Свиток годов на рогах.
И ее выгонщик грубый
На перегонных полях.
Бедной корове осталось жить недолго. И вот в самом конце жизни ей выпало счастье: родился теленок. Но эта радость оказалась непродолжительной:
Не дали матери сына,
Первая радость не впрок.
Старая корова знает, что и ее ожидает та же участь, что и сына:
Скоро на гречневом свее
С той же сыновней судьбой
Свяжут ей петлю на шее
И поведут на убой.
Но животное беспокоит не столько собственная смерть, сколько смерть своего дитя. Ведь, вопреки всем мнениям, животные тоже очень тяжело переживают разлуку со своими детьми. Это стихотворение наполнено сострадания к бедной корове, поэтому здесь практически нет эпитетов, а если и есть, то только те, которые усиливают печаль: “выгонщик грубый”, “сердце неласково к шуму”, “грустная дума”, “жалобно”, “грустно”, “тоще” и т. д.
Но, как и у человека, у животного есть надежда. Последние строки стихотворения помогают понять, о чем мечтает корова:
Снится ей белая роща
И травяные луга.
“Белая роща” символизирует жизнь без мук, без огорчений. Но этой мечте не суждено сбыться, этот мотив введен для того, чтобы противопоставить реальную жизнь той, которая грезится корове.
<span>Таким образом, природа в лирике Есенина предстает со всеми ее печалями и радостями, но в то же время только она способна исцелять душу человека.</span>
