У дивчыны довга коса.
У мого тата гостра коса.
На дверях надийный замок.
У Тернопили дуже старый замок.
Ключ дуже велыкый.
Я вмию робыты музычный ключ
Киви дуже солодке.
Птах Киви дуже ридкисный.
Дзьобають-[= 0 - 0=0=] [ дз' о б а й у т' ] гол.[о а у] пр.[дз б й т ]
пр.дзв.[дз б й]
пр.гл.[т']
<span>Догорає літній день. Сонце повільно хилиться до обрію. Воно вже не таке палюче й сліпуче, як удень, а м'яко пригріває теплими вечірніми променями.Диск сонця набуває яскраво-помаранчевого кольору і стає тим більший, чим ближче спускається до землі.Коли сонце торкається нижнім краєм горизонту, спадають вечірні сутінки. Якщо на небі багато хмарин, вони розцвічуються усіма фарбами заходу - від яскраво-жовтої до приглушено фіолетовою.Велике помаранчеве сонце прощально палає, повільно зникаючи з виду.Земля занурюється в сутінки.</span>
Григорієві серце стискалось. Хотілось йому сказати цій матері, що немає вже того тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло... Але він мовчав. Нехай любить її такою, якою пам'ятає.