Прийшли до наступних висновків, я це з"ясую, в поточному році, прийшли всі без винятку
Так.У них є спильний коринь але різне понятя дієслово з іменником
У нашій школі є чудова бібліотека.
Серед поля стояв новісінький комбайн.
Маринці купили велике чорне піаніно.
«Реве та стогне Дніпр широкий..» - саме ці рядки класика української літератури Тараса Шевченко одразу спадають на думку при згадці про Дніпро. Ця річка стала своєрідним символом усієї країни, природним багатством та історичною пам’яткою. Географічно розділивши сучасну Україну майже навпіл, Дніпро в той самий час є об’єднувальною ланкою між двома берегами, адже не зважаючи на різницю в суспільно-політичних поглядах усі українці надають Дніпру загальнонаціонального значення.
Спокійна та широка, ця річка завжди вважалася символом величі. Дніпро є третьою за довжиною та площею річкою Європи. Його могутні хвилі прокладають шлях рівнинами України. Не можна оминути й історичного значення Дніпра, адже він з давніх давен пов'язаний зі слов’янськими племенами. Для них від слугував єдиним шляхом сполучення, що потім призвело до об’єднання племен в єдину Київську Русь. Крім того, саме на Дніпрі з’явилася гордість українського народу – Запорізька Січ. По Дніпру козаки здійснювали свої легендарні походи на турків.
Багато письменників, поетів та художників зображували красу Дніпра у своїх творах. Наприклад, взяти хоча б картину Архіпа Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі» чи «Лід на Дніпрі» Івана Айвазовського. Скільки величі, чаруючої краси в цій річці. Якщо розглядати Дніпро в літературі, то можна сказати, що в деяких творах від був фоном передачі настроїв головних героїв, а в деяких – і сам головних персонажем. Не можна не зазначити з якою любов’ю про Дніпро завжди писав Тарас Шевченко:
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра...»
Як не сповнитись поваги до цієї могутньої, величної та спокійної ріки, яка була свідком становлення, розвитку, та, сподіваймося, розквіту нашої країни, яка зберігає увесь наш культурно-історичний досвід. Дніпре, ти чарівний!
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.