Ответ:Батько вісьмох синів, дев'яностолітній старійшина Захар Беркут - є головним героєм однойменної повісті Івана Франка. Це мужня, смілива,правдива,розсудлива людина. Він патріот своєї країни і цьому потуттю вчить молодих членів громади. Інтереси громади він завжди ставить вище своїх особистих, якої б ціни вони йому не коштували. Це ми бачимо з прикладу, коли його син Максим потрапив у полон, і Тугар Вовк хоче обміняти своє і життя монголів взамін на Максимове. Захар не може піти на компроміс із совістю, бо розуміє, що врятовані загарбники підуть нищити сусідні райони. Не піддається він вмовлянням, коли вже обміняти хочуть лише монгольську верхівку, бо розуміє, що Бурунда-бегадир прийде з новим військом. Він гірко оплакує неминучу смерть сина, проте Боже провидіння спасає Максима. Він не бездушний батько, він патріот, який не може оступитися інтересами тухольців. Його слова перед смертю характеризують всю його суть: тільки разом можна перемогти, тільки об’єднаний народ - це сила.
Жаль, що не всі українці розуміють це, і від часів Захара Беркута до нашого часу вже стільки разів не лише не об’єднані воєдино, а ще воюють один проти одного.
Объяснение:
1.як звали головну героїню?
2.У яку країну потрапила Аля?
3.Чому вона потрапила у цю країну?
4.хто зустрів Алю спочатку коли вона потрапила у недоландію?
5.як звали короля у цій країні?
6. Що король нікому не хотів казати (сказано у пісні)
7. Чи хотіли Алю стратити?
8. Хто врятував Алю коли її ув'язнили?
9.нащо Алі лагодити годинник?
10.як врятували Алю?
11.хто охороняв Алю коли вона була за гратами?
12.хто сказав Алі що з Недоландії неможливо вийти?
Відповіді:
1. Аля
2. Недоладія
3. Бо не доробила 100 справ
4. Недоладько
5. Недороль десятий
6. Що йому страшно самому у своему замку
7. Так
8. Недопопелюшка
9. Щоб потрапити додому
10. Коля усі спали її врятували
11. Гвардійці
12. Перший Недорадник
<span><span>Роман у віршах «Маруся Чурай» –це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона й отруїла,–за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. Любов, зрада і помста–саме ця колізія лежить в основі однієї з пісень, що приписуються Марусі Чурай («Ой, не ходи, Грицю...»).
</span>Нерівня душ: Маруся і Гриць. Роман Ліни Костенко – невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Це кристал, у якому безліч граней. Кожна з них притягує сама по собі, але ж існує вона не самодостатньо, а в поєднанні з іншими, створюючи разом довершене ціле. Так буває лише з творами високої художньої проби, позначеними печаттю глибокого таланту.Їхня безмежність, неосяжність, невичерпність відбиває безмежність і неосяжність самого життя.
</span>Незвичайність любовного сюжету (здавалося б, досить традиційного, добре відомого в українській літературі) починається з незвичайності самої Марусі Чурай. В її глибокій та щирій натурі живе дуже сильне максималістське начало. Є такий тип людей, які свідомо чи несвідомо керуються принципом; «Все–або нічого», пропонуючи і собі самим, і оточенню надзвичайно високі моральні мірки. їм нелегко живеться, так само, як нелегко живеться поруч із ними людям звичайним. Маруся Чурай, схоже, й сама це розуміє. А Грицева мати каже про її серце, що воно «горде і трудне». Трудне – бо не визнає компромісів, відкидає на-півпочуття, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. У коханні, звісно, передусім. Але нещастя (чи, може, нещасливе щастя?!) Марусі в тому, що її «горде і трудне» серце, ке питаючись розуму, вибрало саме Гриця Бобренка. На питання, за що одна людина любить іншу, не існує відповіді: є в почутті любові якась ірраціональна стихія, що бере людину під свою владу. Так і тут; співчутливий розум міг би здивуватися –так ось же, Марусю, твоє щастя,– зовсім поруч, і звати його–Іван Іскра! Любляча – і теж незглибима! – душа, козак, який тонше за будь-кого розуміє й відчуває Марусю, і немає меж його щирій самовідданості! Іван якось каже дідові Галерникові, маючи на увазі Марусю Чурай і себе; «Ми з нею рідні. Ми одного кореня. Мабуть, один лелека нас приніс». Але чи не тут якраз і заховано початки Іванової драми? Можливо, замало любові одного лелеки? Можливо, існує щось таке, що фатально роз'єднує споріднені душі, і через те по-справжньому велике взаємне кохання – рідкість?Життя любить демонструвати дисгармонії; в оркестрі життя –нагадаймо слова самої Ліни Костенко–гармонія нерідко звучить крізь тугу дисонансів, і роман «Маруся Чурай» ще раз змушує задуматися над цією істиною.Марусина любов зустрілася з роздвоєною, розчахнутою душею Гриця Бобренка. Так з'являється в романі Ліни Костенко драма «нерівні душ» –поетично-максималістської та буденно-прозаїчної, в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря. Передумуючи у в'язниці свою трудну любов, Маруся Чурай знаходить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець:Моя любов сягала неба,а Гриць ходив ногами по землі.Важливо тільки відчути, що в цих словах–не стільки докір чи осуд, скільки скрута, зітхання, тута... Отже, небо –і земля. Поезія –і проза. Максималізм – і прагматизм. Душевний порив–і практичний розрахунок. Безоглядність –і та «тверезість», яка багатьма якраз і розуміється як уміння жити... Вічна колізія людського життя...І якщо для Галі Вишняківни не існує якихось моральних альтернатив (вона цілковито належить буденщині, матеріально-прозаїчній суєті, яка не передбачає якихось духовних зусиль чи напруг), то Гриць Бобренко воістину завис між «небом» і «землею». Маруся чи Галя –ось його цілком реальний вибір. І, зрештою, «земне» тяжіння бере гору,– перед нами постає драма людини, яка не відбулася.Пригадуєте: Мавка з «Лісової пісні» Лесі Українки дорікнула Лукашеві за те, що той «життям не зміг до себе дорівнятись»?<span>Так і <em>Гриць Бобренко</em>: було йому дано якусь людську неординарность, але –характеру не вистачило; висоти злякався; світ ловив І таки впіймав... Обіймами й статками Галі Вишняківни, спокусою більш простого й зрозумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття...</span>Багато перед ким лукаво й невидимо постає в житті оцей «бобренківський» вибір, і трудність його ще й у тому, що він – не однократний, а щоденний, повсякчасний, довічний...Згадка про «Лісову пісню» не є випадковою: історичний роман Ліни Костенко багатьма мотивами, колізіями, характерами близький до драми-феєрії Лесі Українки.<span>«Трикутник» Маруся–Гриць–Галя нагадує «трикутники Мавка–Лукаш–Килина. Цілий ряд аналогій проглядає і за зіставлення «Марусі Чурай» з драматичною поемою Лесі Українки «Бояриня». Вельми близькі натури, козачка Маруся і «бояриня» Оксана з їхнім моральним максималізмом, загостреною патріотичною свідомістю постають як опозиція компромісності, нецільності й тій двоїстості, з якої виростає зрада –в одному випадку коханій, в іншому–Україні
</span>
"Кавказ" був написаний Шевченком у Переяславі 1845 р.,автограф твору міститься в альбомі "Три літа".
Традиційне визначення жанру твору як поеми зумовлене відносно великим розміром і суспільним значенням твору.
Твір присвячено другові поета,Якову де Бельмену,який загинув під час загарбницької війни росії за приєднання Кавказу.
Головна тема -осудження війни царизму на Кавказі - дала Шевченкові змогу створити сатиру на політичні,соціальні й ідеологічні основи царської Росії:самодержавство,кріпосництво,церковників.Водночас "Кавказ"розгортає й позитивну тему - прославлення боротьби за свободу.
Основним героєм твору - є кавказький народ, який намагається закути в ланцюги неволі російське самодержавство.Віра в їх безсмертя й непереможність найповніше виявилась в символічному образі Прометея - титана з грецької міфології.Проводячи цю паралель,поет висловлює думку,що вільного народу ніколи не побороти,він нездоланний.
Композиційно "Кавказ" - розгорнутий ліричной монолог,звернений послідовно до кількох умовних адресатів - до Бога,народів Кавказу,до правлячого класу,до Христа,до Якова де Бельмента.