Уильям Шекспир написал трагедию "Гамлет" много столетий назад, но
даже сейчас в ней остается множество вопросов без ответа, над которыми
задумывается каждый человек. Главный герой трагедии является человеком
своего времени, поэтому многие из нас его просто не понимают и его
поступки кажутся нам глупыми. Но одновременно Гамлет вне времени, из-за
того, что он размышляет над проблемами, которые являются вечными. Даже
спустя столько времени, проблемы, которые решал главный герой, актуальны
и сейчас. А именно борьба между злом и добром. Проблема, которая не
решиться еще спустя множество веков. Человек все время выбирает между
добром и злом, кто-то умудряется уравновесить их, кто-то от одного
возвращается к другому, так как не может осознать, что есть добро, а что
есть зло. Гамлет же был уверен, что уничтожить зло, можно только злом.
После смерти отца, Гамлету приходится столкнуться с жестокой
реальностью. Он взрослеет, перестает верить в такие человеческие
чувства, как дружба, любовь, доброта, он становится более жестоким, ведь
его целью является месть. Он желает отомстить за смерть отца и для
этого ему нужно сорвать с окружающих маски и понять кто же друг, а кто
враг. На этом пути он узнает о предательстве друзей, считает
предательницей мать. Кажется, что он начинает ненавидеть этот мир. Он
все время сомневался. Он не знал, как быть, принять ли этот мир или же
попытаться его изменить. Сначала, не смотря на желание мести, он был
скорее наблюдателем, в нем была гуманность и вера в то, что не все люди
лгут, но потом, увидев в своем окружении людей, постоянно лгущих ему,
все меняется и он переходит к действиям. У него остался только один
настоящий друг - Гораций. Только он был искренним с Гамлетом и не желал
ему зла.
Перед Гамлетом открывается то, что не видят окружающие - люди
сами себя разрушают, они забывают, что такое честь, мораль, добро, они
умеют только лгать всем и вся. Жизнь начинает терять свою ценность,
именно это и скрыто в общеизвестном монологе Гамлета: "Быть или не
быть".
На протяжении пьесы Гамлет становится мудрее, он познает жизнь и
ее законы. В конце главный герой умирает, на первый взгляд бы казалось
из-за своей глупости, но на самом деле скорее из-за своей мудрости. Он
берет на себя ответственность за зло, совершенное людьми. Гамлет ощущал
себя очень одиноким, ведь никто не видел мир таким, каким видел его он.
Главного героя никто не мог бы понять, поэтому он идет в бой и умирает.
Гамлет пришел к выводу, что нет более подлого создания, чем
человек. Но даже так остается вера в человека, в его возможность творить
добро, а не зло.
Людині властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природно, що кохання Йоганна Вольфганта Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості. А оскільки трагедія «Фауст» створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріки Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина. Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» — це сповідь юнацтва. Все своє життя Ґете вважав, що «...вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підґрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумніви щодо виходу з вічного замкненого кола:
<span>Я рвуся від жаги, </span>
<span>і в насолоді я жаги жадаю. </span>
<span>Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до смерті своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом: </span>
<span>Крізь маску побачила вона </span>
<span>Мого ума приховану могутність. </span>
<span>Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива. </span>
2010 год для россии был жаркий и опасным почти каждень горели деревни москва была дыму
сказка-один из жанров фольклора литературы. О<span>дин из основных жанров устного </span><span>народно-поэтического творчества.</span>
У него был другой выбор, но отказавшись от поединка, он тем самым опозорил бы честь своей дочери, которую смертельно оскорбил Киребеевич.
