День був божевільним, як і попередня ніч. Вона не знала, як тепер дивитиметься в очі свекрусі, а свекору тим паче. Але потрібно жити далі, головне щоб Омелько не розтризвонив про це по всьому селі, адже їй не потрібна була слава, ще й така. Мотрю ніколи не приваблювали на стільки старші чоловіки, але після того, як Карпо почав спиватися вона була ладна звернути на себе увагу будь яким способом. Хто ж знав, що все оберенеться ось так. Після того, як в їх забите село провели інтернет, люди збожеволіли, як і Мотря. Омелько хотів лише заробляти, тому і запропонував стати його колегою, а вона погодилася, навіть не знаючи, що з цього вийде. А вийшло так, що ці фото тепер могла побачити ледь не кожна собака села, та що там села, усього світу. Було лише одне спасіння, а саме - обличчя видно не було. Дівчина мріяла про те, щоб можна було повернути час назад і просто послати куди подальше цього старого збоченьця. Як говориться - якби молодість знала, а старість могла.
- Ви обіцяли, що видалите це, як ви могли?- почала Мотря, як тільки помітила Омелька, але йому було байдуже. Чоловік сказав лиш, що не винен, адже не розраховував, що вийде саме так, та і він був під градусом.
Найбільше дівчина боялась, що ці фото попадуть під руку Карпові, адже він точно знав, як його дружина виглядає без одягу. Мотря тепер була навіть рада, що її любий чоловік любить випити і незвертає на неї жодної уваги.
Також вона була вдячна Мелашці, яка хоч і знала про все, але не розповіла нікому. Як жаль, що Мотря так тільки думала.
Маруся уже більше тижня косилася на неї своїм скляним оком і лише сьогодні невістка зрозуміла в чому річ. Також вона розуміла, що свекруха нікому нічого не розповість, адже як-не-як, а це її родина.
(Честно говоря, дальше мне просто лень. Я не могу этого представить. Это на столько угарно... Мне говорят, что я неплохой фикрайтер, но на такое я не способна. Простите)
Я давно мріяв про собаку. У мого друга Павліка була собака-вівчарка Дік, у однокласника Міші був дог по кличці Тедді. Навіть у сусідської дівчинки Маші була болонка Ляля.
Одного разу я прокидаюся дуже рано. У моїй кімнаті хто-то посвистував і скиглив. Я відкрив очі й побачив в кутку кімнати, на підстилці, справжнього живого цуценя коллі. Я не повірив своїм очам. Але тут відкрилася двері, і в кімнату зайшли тато з мамою. Вони сказали, що це подарунок до дня народження.
Я дуже зрадів, схопився з ліжка і схопив цуценя на руки. Щеня мені дуже сподобався: рыженький, толстенький, незграбний, з довгою витягнутої мордочкою. Я давно придумав кличку свого цуценяті і тому відразу назвав його Джим. Папа тут же смішно і важливо сказав: «Дай, Джим, на щастя лапу мені». Я поставив цуценя на підлогу. А він раптом зробив калюжу. Мама спохмурніла. Але я швидко побіг за ганчіркою і сказав, що буду доглядати за собакою сам.
Вдень до мене прийшли в гості Маша і Павлік з Мішею. Я з гордістю показував їм свого Джима.
Я ніколи не забуду цього дня. День, коли моя мрія здійснилася.