ДУМАТИ-МІРКУВАТИ,МІЗКУВАТИ;АБЕТКА-АЛФАВІТ,АЗБУКА;ОСЕЛЯ-ЖИТЛО,ХАТА,ДІМ,КВАРТИРА;РОЗУМНИЙ-КМІТЛИВИЙ,МУДРИЙ;КРАСИВИЙ-ГАРНИЙ,ВРОДЛИВИЙ;ШВИДКИЙ-БЛИСКАВИЧНИЙ,РУХЛИВИЙ!!!
Я - граю, ми - граємо, ти - граєш, ви - граєте, він/вона/воно - грає, вони - грають
Людська байдужість – це страшна хвороба, якою заражена більшість населення планети. Постійна заклопотаність, велика кількість проблем, недовіра до навколишнього світу – це все робить нас байдужими. Досить часто нам простіше не звертати увагу та уникати негативних емоцій чи зайвого клопоту аби лише не задати собі нових проблем.
Важливо те, що не тільки молоді люди є такими, а й у великій своїй більшості люди більш старшого віку стали байдужими до оточуючого середовища. А що вже говорити про молодь, коли покоління, що їх виховує таке.
Мені здається, багато чого починається зі звичайного егоїзму, що заклався ще у дитячому віці. Власне «я» стає у людей понад усе на світі. Можливо, зараз час такий? Я не маю великого досвіду, щоб порівняти і зробити аналіз. Але дідусь часто говорив мені, що раніше люди були довірливіші, добріші, уважніші. Він казав, що люди допомагали один одному і не просили за це плати чи відпрацювання. А тепер багатьох так і виховують: покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма не роби, допоможеш іншому – відбереш у себе.
Ви повинні берегти ці знання.
Якщо вас запитають,ви повинні порадити вірний шлях.
Спочатку потрібно перевірити,чи не заважатиме ця річ людям.
І зовсім не потрібно боротися за місце.
... Ми дуже бистро вскочили , і побігли на допомогу . Ми довго бігли , і як раптом , заблукали в лісі . Тоді вже було темно . Майже нічого не видно . Вот в цю мить , я дійсно в перший раз так сильно перелякалась .
Я зі своїм другом , якого звали Василь , добре чули голоса , з відки кричали . Ми туда йшли , але як все блище ми наближалися , так все темніше , й темніше становилось . Раптом , ми заміти , що пропали три наших друзів . Тоді ми вже не знали що й робити . Та вирішили не панікувати . . . Так ми вже дойшли до того місця , де кричали . Але там вже нікого не було . Було лише калюжа крові . У нас всіх пошли мурашкі по тілі . І тут із кущів виходять ті самі загублені Катя , Віталік та Нікіта . Та розповідають , що тут неподалік є хатинка . Де хтось напевно проживає . І тоді я зі Васильком та Катью , побігли до цієї хатинки . Щоби нам допомогли дібратися до наметів . Нам допомогли , за що ми й були дуже вдячні .
Мені цей туристичний похід , дуже запам'ятався . Я би хотіла , ще кудись подорожувати зі своїми друзями .
