Пане фанат, ми за науково технічний прогрес, але щоб він приносив користь для людини. На сьогодні майже всі останні науков відкриття створені у військових стінах і направлялись не для добробуту людей, а для їх контролю та погрози. Холодна війна не закінчилась, вона просто змінила форму. Все це від того, що фізичне в людей перевищує духовність, тоді люди в дослідженнях отримують ядерну бомбу, хімічну зброю...тощо, замість того, щоб цю технологію використати на щастя людей. Рано чи пізніше ці дослідження мають себе проявити. Окрім того, штучна їжа не може стати живою, бо в ній немає живої енергетики, це призводить до генетичних змін в тілі людини, і в наслідок цього мутація не тільки фізична, але і розумова, моральна... Всьому має бути міра. Ми за науковий прогрес, коли він не порушує Конони всесвіття (код творення всесвіту), бо потім нашим нащадкам та і нам приходиться за це відповідати.
Я з Вами погоджуюсь YanaYa. Наука - це договір, як аспірант хочу Вам про це повідати. Є вчена рада напр. в кількості 24чол. Коли зачитується якесь дослідження його приймають шляхом голосування, і більшість не тому, що це є нове наукове відкриття, а тому що це вже було визнано суспільством і ви там щось підправили. Все що нове і його неможна поставити на стіл і дотронутись рахується недослідженим. Наука це теж теорія, яка начебто доведена, але любій теорії є суперечки, все тому, що науковці щшукають зовсім не там. Вони світ сприймають не цілісно, і не як свідомість, а просто кусок матерії, тому все що шукається в науці це лише частина цілісного, яка все знову і знову заводить до манівці. На самом ділі матерія і свідомість неподільні, і тут потрібно трошки змінити точку спостереження. Це на сьогодні не робіться бо це науці не вигідно. Зрозуміло, як люди стануть розумнішими то їх важче буде обманювати і контролювати.
З дітьми індіго ми дуже часто зустрічаємось, та і з подібними дорослими людьми, бо співпрацюємо в такій сфері. Це явище дійсно є, просто хтось його бачить, а хтось і ні. Ми бачимо те, що можимо побачити, що відповідає нашому духовному росту. Блоха зі спини слона думає, що слон це цілий світ, але це не зовсім так, просто вона бальше не бачить, так і ми.
Пане фанат, психологія любі відхилення від середньостатистичних населенню вважає за шизофренію чи іншу хворобу, алеж це не так, цьому є і інше пояснення. Якщо діти не такі, як всі то це іще не пояснює, що вони хворі. Якщо розібратись, то ми всі не такі, як всі, але все ж добре. 
Признание в любви учителю
Признание в любви учителю.
Быть учителем – ответственная работа. Хотя и не работа вовсе, думаю, это служение, самоотдача.
Мне кажется, под эти характеристики полностью подходит мой любимый учитель русского языка и литературы, Храмова Галина Львовна.
Она многое умеет, знает, помогает нам в выборе жизненного пути, а главное, вселяет веру в каждого из нас. Наверное, непросто: сладить с шалуном, быть всегда с нами, не считаясь с собственными проблемами и временем. Ежедневно она дарит нам то, что может дать далеко не каждый: теплоту души, доброту, радость от встреч.
Я очень рада, что на моём жизненном пути встретился именно такой человек.
Она снова улыбается, значит, всё будет хорошо!
Эпитет жто прилагательное в стихе
олицитворение это когда не живые предметы превращают в живые (например:вот и подушка проснулась)
метафора это сущ. и глагол в стихе
Тэ и Чимин бурно обсуждали, чем же заняться в это время, но у Намджуна уже все было спланировано.
- Чимин-а, ТэТэ, помолчите по поводу выходных, - сказал Ким старший, а парни посмотрели на него. - У меня есть для вас сюрприз. Давайте поедем в поход. Только мы втроём и никто больше? Фургон уже заказан, место на стоянке забронировано.
- Ваа~, чудесная идея, Джун-а, - сказали те в один голос, - когда поедем?
- Через час.
- Что? Нужно же собираться! - схватившись за голову убежал в комнату Тэхен, а за ним следом и Чимин.
Оба носились по квартире, собирая необходимые вещи, а Намджун, у которого все было давным давно собрано, сидел на диване в гостинной и наблюдал за их забавными перебежками туда-сюда и периодическими столкновениями. Это все выглядело настолько мило, что Намджун думал, что его лицо треснет, если он продолжит смотреть на эту картину.
Всё же носились они везде не просто так, потому что в нужное время ребята стояли полностью готовые к предстоящей поездке.
Выйдя из подъезда, они увидели, что перед ними предстал дом на колёсах, в котором они проведут ближайшие дня два. Он был реально большим и загораживал весь проезд, от чего недовольные водители сигналили, требуя убрать эту огромную махину.
Долго ждать не пришлось, ведь парни быстро погрузились и поехали в то место, куда планировал поехать Намджун.
Для некоторых дорога могла показаться долгой и изматывающей, но только не для них. Они шутили и смеялись весь путь в пункт назначения.
Так что долгие для некоторых два часа езды для них пролетели незаметно.
Выезжали они из дома около семи вечера, так что, когда они добрались, на улице уже темнело. Больше людей тут не было, и парни были нескончаемо рады этому, ведь, когда люди из таких же автобусов снуют между вами постоянно, нарушается вся романтика.
С разведением костра возникли некоторые проблемы из-за изредка появляющегося ветра, который задувал только что разгоревшийся огонёк. Парни возились с этим минут сорок, но все же смогли разжечь костёр. Он был не столько для готовки, сколько для атмосферы. Ребята уселись на одно бревно и, накрывшись одним пледом на троих, жарили маршмэллоу.