Эти действия всегда комбинираванно встречаются в заключении, для тюрьмы-замок и зов товарищей, для свободы - яркость красок
Моя сестра.вот ласковое слово.
Счастлив тот, кто счастлив дома? сразу вспоминается поговорка "мой дом - моя крепость". ведь дома есть семья, близкие. многие считают, что благополучие в семье и есть залог счастья. но у каждого свое мнение. каждый человек см решает, что для него счастье. для кого-то деньги, для кого-то семья, для кого-то исполнение желаний. один человек сказал " счастье на протяжении всей жизни, у человека меняются ценности. В начале для ребенка счастье – всего лишь радуга или что-то еще, совсем не удивляющее взрослого. Для взрослого человека мир становится материальным, и счастье для него. . да черт его знает. . я пока ребенок, пока не поняла.
<span>и так, рассмотрим тот случай, когда для кого-то родной дом и благополучие в нем и есть счастье. действительно.. приятно приходить в тот дом, где тебя ждут и любят. пусть это и звучит банально, но.. думаю отчасти это главное в жизни. если ты кому-то нужен, значит ты знаешь, что не просто так живешь на этом свете. сейчас можно затронуть тему "в чем смысл жизни" . и я слегка коснусь этой проблемы. долго думая, я решила, что смысл в том, чтобы найти себя и свое место в жизни, что так или иначе связно с личной жизнью и семьей</span>
<span>Років зо три тому містер Гуллівер, утомившись від напливу цікавих, що приходили до нього в Редріфі, купив невеличку ділянку землі та затишний домочок поблизу Ньюарка в Ноттінгемшірі, на своїй батьківщині, де живе й тепер - відлюдно, але вельми шанований сусідами.
</span><span>Мій батько мав невеликий маєток у Ноттінгемшірі; я був третій з п'ятьох його синів. На чотирнадцятому році мене віддали до коледжу Еманюеля в Кембріджі, де я пробув три роки і вчився дуже старанно, однак витрати на моє утримання були для батька, чоловіка небагатого (хоч одержував я не бозна-скільки), завеликим тягарем; тому через три роки мені довелося піти в науку до видатного лондонського хірурга містера Джеймса Бетса, у якого я вчився чотири роки. Час від часу батько надсилав мені трохи грошей, і я витрачав їх на вивчення навігації та інших галузей математики, корисних для тих, хто збирається подорожувати, бо завжди думав, що рано чи пізно мені випаде така доля. Покинувши містера Бетса, я повернувся додому і дістав від батька, дядька Джона та декого з родичів сорок фунтів стерлінгів, та ще й обіцянку надсилати мені тридцять фунтів щороку, щоб я міг прожити в Лейдені. Там протягом двох років і семи місяців я вивчав медицину, знаючи, що вона стане мені в пригоді під час довгих подорожей.
</span>
<span>Я найняв частину невеликого будинку в Олд-Джурі і, за порадою друзів, одружився з Мері Бертон - другою дочкою містера Едмонда Бертона, власника панчішної крамниці на Ньюгет-стріт, діставши за нею чотириста фунтів посагу.
</span>
<span>На мені лежить обов'язок захистити честь однієї високоповажної леді, яка безневинно постраждала через мене. Канцлерові скарбниці спало на думку приревнувати до мене свою дружину, бо якісь злі язики наплели йому, ніби її ясновельможність до нестями закохалась у мою особу; при дворі навіть поширилася скандальна поголоска, ніби одного разу вона таємно приїздила до мене. Я урочисто заявляю, що все це - найпідліша брехня, єдиним приводом до якої стали невинні знаки щирої приязні, якими її ясновельможність обдаровувала мене.
</span>
<span>Приречений вдачею своєю та долею на діяльне неспокійне життя...
</span>
<span>Замолоду я трохи вчився грати на спінеті.
</span>
