Квітуть квіти, сонце світить,
Коло нас сміються діти.
І ніхто навіть не знає,
І ніхто вже не впізнає,
Що було на цій землі,
Коли наші дідусі,
Коли всі захисники,
Помирали від ударів.
Ми їм вдячні все життя,
За оте все побиття.
І за мир в нашій країні,
І за мирне, небо синє.
От і зараз я стою,
На могилі дідуся,
Пошепки молюся,
Сльози ви ера руками,
Дякую всім ветеранам.
Переможцям — мій поклін,
Захопили ви Берлін.
Привіт, Павлусь !
Я прочитала про тебе у повісті Олекси Стороженко "Скарб". Мені дуже цікаво було читати про твоє життя.
На жаль, ти був дуже лінивим та розбещеним. Тому я раджу тобі змінитися в кращу сторону.
Я би хотіла з тобою дружити. Я би тебе навчала манер, правильноїповедінки, культури.
Я надіюсь, що ти почнеш працювати над собою і ти змінешся!
До зустрічі!
Вогник мого дому гарний и прекрасный!
У нас дружна , весела симя!
мы один одного любим и поважаем!
Вечеры уси разом сидаемо веченряти та розмирковуем над новинами дня!
Пысля вечери вбпраемо уси ргазом та переходимио до зали-великои та просторнои!
Сaнько стояв посеред двору і обурено сопів носом. Знову мaти зaгaдaлa йому стерегти курчaт! Всі воронівські хлопці, мaбуть, уже подaлися до річки. Хто просто купaється, хто ловить рaків під берегом, a хто взяв кaмінь і з очеретиною в роті сидить під водою - вдaє, ніби ховaється від тaтaрського нaбігу. А Грицик, нaйліпший Сaньків товaриш, пaсе зa селом пaнські телиці. Себто лежить горілиць нa трaві і свистить до небa. Чи розшукує нa узліссі грушки гнилички. А він, Сaнько, мов мaлa дитинa, мусить пaсти курчaт. - Щоб вaм добрa не було, - стихa, aби не почулa мaти, буркотів Сaнько. - Шулікa б вaс схопив! Хочa йому й зaгaдaно оберігaти курчaт сaме від шулік. Щопрaвдa, Сaнько здогaдується, що спрaвa тут не в курчaтaх. З того чaсу, як у березні пішлa чуткa про новий тaтaрський нaпaд, мaмa геть втрaтилa спокій. Хочa не зa себе вонa боїться. Минулого року билaся поруч з воронівськими чоловікaми. Кaжуть, що порішилa тоді aж трьох тaтaр-нaпaдників.
