Как то раз маленький мальчик коля решил написать письмо для деда мороза .
вечером коля начал писать письмо и оно у него получилось очень длинное он попросил у него игрушки сладости разные книжки
на следующий день он с мамой отправил письмо
<span>и в ночь на новый год под елкой появились подарки о которых просил коля в своем письме </span>
Вір-роздум. Найважче - це творення себе
<span>Людина народжується чистою, як білий аркуш паперу. На ньому згодом життя напише багато чудового і огидного. Але все одно ми повинні заповнювати простір на папері нашої душі, не зважаючи навіть на значні помилки. </span>
<span>Чи вдивлялись ви коли-небудь у рукописи видатних людей, справжніх майстрів? Коли так, ви обов'язково помітите безліч виправлень на шляху до створення шедевру. Так і в житті. Треба докласти неймовірних зусиль, щоб записи твоєї душі були варті поваги. З дитинства батьки, бабусі, дідусі, розповідаючи нам казки або оповідання з життя, навчають бути добрими і лагідними. Стаючи дорослими, ми мусимо вирішувати для себе, як вчинити і як розпізнати добро і зло. За цими орієнтирами можна творити себе. Кожна людина повинна триматися в певних межах, і не має значення, в яких саме. Головне те, щоб вони існували і щоб усе життя зазнавало їхнього впливу. Ми повинні аналізувати себе і робити висновки. Повинні змінювати те, що не узгоджується з особисто нашими принципами. </span>
<span>Відомий російський письменник М. Булгаков писав, що "рукописи не горят", але горять душі та, як відомо, із попелу неможливо нічого відтворити. Тому треба пам'ятати, що найголовніше в житті - зберегти свою цільність. Ані кар'єра, ані робота, ані добре ставлення людей не повинні підпорядковувати людину собі. Людина має бути живою внутрішньо, має не загубити себе в будь-яких життєвих обставинах - ось у чому полягає визначальний життєвий принцип кожного. </span>
Улібленим напоєм моєї матусі є капучіно.
Сьогодні прекрасний ранок!
Поприбирай,Галю,будьласка.
Це едине що вдалося знайти-
У них тонке плетиво сонячного проміння, зоряного доторку, квіткового розмаю чи снігової заметілі. У них особливе бачення світу, бажання доповнити його красу, зосередити частину її в оселі, надати святковості у свята і в будні. Йдеться про українські витинанки. Нині вони побутують серед людей нечасто. Десь загубилося в минулому, скаже дехто, за вишиванням, керамікою чи писанкарством мистецтво витинання. Та це лиш на перший погляд. Покажіть того, хто б не знався на технології виготовленні паперового дива. Витинанка і сьогодні залишається передсвятковою радістю для всього народу.
Як же ця радість народжується? Починають роботу з того, що складають папір учетверо або й більше. Потім витинають отвори так, щоб кожен із них доповнював загальний візерунок. І ось перед нами – незліченне їх розмаїття.