Був святий вечір. У хаті в Якима готувалися до свята. Лише сам Яким сидів невеселий. Старший син Василько розмірковував: чи це через те, що нездужає, чи через нестачу грошей, щоб викупити від шевця мамині чоботи. Раптом у хату зайшов чоловік. Він шукав для пана ялинку. Батько подумав та й домовився продати ту, що росла під їх будинком за три карбованці.
На блакитні очі в білявого Василька набігли сльози. Йому жаль стало зеленої стрункої ялинки, що одна звеселяла зимою садок. Батько глянув на сина. Василько замовк, прочитавши в тому погляді невимовний смуток. Ялинку мав відвезти хлопець, бо батько нездужав.
Василько з батьком підійшли до ялинки. їм обом жаль стало молодого деревця. Струнке, зелене, веселе, воно маяло гілочками, наче раділо гостям... Яким вдарив по стовбуру. Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг... Яким рубав, а ялинка тремтіла, наче в пропасниці. Василькові здавалось, що вона от-от застогне. Коли вона впала, батько потяг ялинку, а її вершечок волікся и лишав довгу, мов стежечка, смужку. Хлопчик глянув на свіжий пеньок, і дві сльозинки скотились йому по щічках. Він нагорнув снігу, і пеньок зник.
Василько поїхав у місто. Але в дорозі погода змінилася. Вітер дужчав. Насунули снігові хмари і оповили небо. Сонце сховалось. Василько в’їхав у ліс. Піднявся холодний вітер, мокрий сніг бив у лице, заліплював очі, налазив за комір. Хлопчик насунув шапку на очі й не помітив, як коні звернули з дороги. Раптом сани вдарилися в горбик, зламались, і Василько помітив, що він заблукав. Сівши на коней, він повернув назад, почав шукати дорогу, але ще дужче заблукав. У лісі зовсім стемніло. Було холодно й страшно. Вила хуртовина, крутив сніг, а хлопчикові згадалась тепла хата й святковий вечір. Він навіть побачив ту хату, підбіг, але то блимав кущ, обсипаний снігом. Здорові дуби стояли навколо, як страховиська. Здавалось, що то мерці стоять навколо й простягають руки. Гілка зачепила й збила шапку. "А-у-у!" — почулося з різних боків. Василько згадав про вовків і похолов. У нестямі він погнав коней і виїхав на узлісся на дорогу. Поряд було село, але навздогінці бігли вовки, вигнувши сірі хребти.
<span>"П! -а: -П"
"Ні, це я! - озвався він і вже й сам незнав, як сказав: - Це я , ненько, Василь"</span>
<span>Маючи друзів,
вважай, що ти володієш скарбам.
Г. С. Сковорода
Багато є скарбів: і матеріальних, і духовних. Кожна людина на своєму життєвому
шляху прагне знайти своє щастя, що вважатиметься найбільшою неперехідною
цінністю.
Щастя буває різним. Для одних щастя — гроші, розкіш. Інші його бачать у
сімейному житті, ще інші — у повсякденній роботі. Це все важливо мати. А чи не
найголовніше мати надійних друзів? Філософ, людина великої мудрості, Г. С.
Сковорода навчав: "Друг вірний — захист міцний". Справді, як важливо,
коли в горі чи радості поряд є той, хто розрадить чи розділить з тобою радість.
Майже всі люди важко переносять самотність. Кожен, хто відчуває самотність або
вважає, що люди його не люблять, що він не має такої популярності, як інші,
повинен усвідомити: людські стосунки — це обмін цінностями. Навіть у стосунках
між двома людьми необхідно, щоб кожен з них робив певний внесок для їх
підтримки. Якщо з таких стосунків користь має лише одна сторона, то, зрозуміло,
що з часом друга втратить до них інтерес. Звичайно, користь у такому випадку не
можна розглядати як матеріальну вигоду.
Дружбу не треба плутати із приятельськими стосунками. Спілкування з друзями
збагачує людину духовно. Кожен шукає в другові важливі для себе риси. З однією
людиною ми підтримуємо зв'язок тому, що вона вміє цікаво розповідати, від
другої ми дістаємо важливу інформацію, третя має приємну зовнішність і
поведінку, четверта — оптиміст і вміє підбадьорити, п'ята завжди готова дати
добру пораду. Мабуть, у друзях ми шукаємо риси ідеалу людини. Буває й таке, що
з часом в людині, яку вважав другом, розчаровуєшся. Що ж робити в такому
випадку? Г. С. Сковорода наставляв своїх учнів: "Похибки друзів ми повинні
вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні".
Дружба не виносить егоїзму. Є люди, які у дружні стосунки не роблять жодного
внеску. Зрозуміло, що мало хто їх поважатиме, а найчастіше — намагатимуться
обмежити зв'язки з ними, звести їх до приятельських. Інший тип людей втрачає
друзів і симпатії своїх знайомих через нетактовність, адже контакти із ними
мало приємні і навіть інколи ображають. Нерідко ці люди злостиві, в'їдливі,
кепкують з інших. Хто ж захоче дружити з такими?
Деякі не користуються повагою через те, що їх не цікавлять інші, вони байдужі
до людей. Вони весь час говорять тільки про себе, а якщо хтось захоче
висловитись, то не слухають, перебивають, знову заводячи мову про себе. Таким
теж легко залишитись самотніми, втратити друзів.
<span>Коли тебе забуде
рідний брат,
Махни рукою, плакати не варт.
Коли тебе забуде друг — подумай,
Що сталося, що він тобі не рад. </span>
Д. Павличко </span><span>У дружбі треба
вчитися бути людиною. І хоч ніхто не застрахований від помилок, головне — уміти
їх помічати в себе. Той, хто прагне до самовдосконалення, до самоосвіти,
приваблюватиме до себе інших людей, легко знайде друзів. Усім хочеться бачити
своїм другом вірну і щиру, духовно багату, всебічно розвинену і красиву людину,
гуманну, з відкритим серцем, вогником у душі, для якої головне — приносити
людям щастя.
Яку пораду дати тим, хто шукає друзів? Пам'ятай, що найвірніший друг — це мати,
яка ніколи не зрадить, не проміняє свою дитину на найкоштовніше, готова життя
віддати, щоб допомогти у скруті синові чи доньці. Дуже важливо про це
пам'ятати, щоб відповідати на піклування матусі ніжністю та ласкою.
Ніколи не буває самотньою й та людина, для якої друг — книга. Народна мудрість
вказує: "У того багато друзів, у кого великий друг — книжка".
"Книжка — найкращий дар дружби". Книга — це найбільше чудо з чудес у
всесвітній історії, це друг, який допомагає у скрутну хвилину, який навчає
мислити і відкривати світ прекрасного.
Торкнутися душею до краси можна серед буйних трав і запашних квітів, лісового
буяння і тихого плескоту озер. Природа — той друг, що приносить радість
споглядання гармонії і надає відпочинок. Для багатьох людей спілкування з
природою рівноцінне зустрічі з найдорожчими друзями.
Отже, друзі чекають на нас скрізь, тільки треба вміти цінувати дружбу, тоді
будеш щасливий сам і принесеш щастя тим, хто оточує тебе. </span><span> </span>