Не здаваться в любой ситуации. Все трудности можно преодолеть с помощью хитрости,смекалки и верных друзей.
Головний герой твору, Гуллівер, потрапляє у країну Ліліпутію, де живуть дуже маленькі люди. Спочатку ці незвичайні люди зустрічають його досить-таки приязно, щиро: надають житло, приймають спеціальні закони, які налагоджують його спілкування з місцевими жителями так, щоб воно було гармонійним та безпечним з обох боків, забезпечують його харчами. Далі Гуллівера знайомлять зі звичаями країни, досить-таки дивними. Наприклад, щоб отримати міністерську посаду, треба було взяти участь у змаганнях танцюристів на канаті. Хто найвище підстрибне, той отримує найвищу посаду державного службовця. І ніяких там спеціальних знань, розуму, вміння орієнтуватися в політиці й економіці зовсім не потрібно! Це вже натяк на англійських міністрів та придворних царедворців, які обіймають ці високі посади, зовсім не відповідаючи їм.
А чого варта перша особа держави, яка іменує себе не королем, а саме імператором, що називає себе «відрадою і жахом всесвіту», наймудрішим і найсильнішим у світі (зріст якого дорівнює трьом пальцям). А скільки титулів він має! Зрозуміло, що Свіфт мав на увазі англійського короля Георга І, який перебував на англійському престолі в 1714—1726 роках.
Потім Гуллівера знайомлять з політичною системою країни: виявляється, що в Ліліпутії є дві ворогуючі партії, відомі під назвами Тремексенів і Слемексенів, які відрізняються одна від одної тим, що прибічники однієї з них "дуже полюбляють низькі підбори, а іншої — високі. Причому останні стверджують, що саме високі підбори більше за все відповідають давньому державному устрою Ліліпутії. І на цьому ґрунті між ними відбуваються «найжорстокіші сварки». Проте імператор наказав, що в державних установах слід носити лише низькі підбори.
Ще більш «важливі» обставини викликали жорстоку війну, що ведуть між собою дві великі імперії — Ліліпутія і Блефуску: з якого ж таки боку треба розбивати яйця — з тупого кінця чи, навпаки, з гострого? Цілком зрозуміло, що тут ідеться про сучасну письменникові Англію, поділену на прибічників партії торі і вігів, причому сам Свіфт уже не вірив жодній з них. Між Ліліпутією та Блефуску ведеться сторічна війна. Що ж мав на увазі автор твору? Звичайно ж, Сторічну війну між Англією і Францією.
Храбрость-одна из важнейших черт характера человека. Храбрый человек имеет мужество прямо смотреть в глаза обстоятельствам, принимать твёрдое решение и идёт до конца в своих начинаниях.
Уверенность в своей првоте придаёт смелость этому человеку, прогоняет страх. Но чтобы стать храбрым человеком, необходимо иметь большую силу воли, терпение, некоторую настойчивость.
Храбрость бывает разнойюИногда храбрость граничит с безрассудством, и тогда совершаются невероятные, непредсказуемые "подвиги".Но иногда храброе сердце обнаруживается у робкого, застенчивого, неприметного человека, и тогда торжествует сила духа.
Необыкновенной храбростью обладают люди, попавшие в экстренные ситуации. Это и воины, и пожарные, и спасатели, и врачи. Они не опускают руки в трудную минуту, а борются за жизнь и спасение людей. Но так же храбр и обыкновенный прохожий, который не побоялся снять маленького котёнка с дерева.
<span>Каждый человек храбр по-своему. </span>
Грубым дается радость,
Нежным дается печаль.
Мне ничего не надо,
Мне никого не жаль.
Жаль мне себя немного,
Жалко бездомных собак,
Эта прямая дорога
Меня привела в кабак.
Что ж вы ругаетесь, дьяволы?
Иль я не сын страны?
Каждый из нас закладывал
За рюмку свои штаны.
Мутно гляжу на окна,
В сердце тоска и зной.
Катится, в солнце измокнув,
Улица передо мной.
На улице мальчик сопливый.
Воздух поджарен и сух.
Мальчик такой счастливый
И ковыряет в носу.
Ковыряй, ковыряй, мой милый,
Суй туда палец весь,
Только вот с эфтой силой
В душу свою не лезь.
Я уж готов... Я робкий...
Глянь на бутылок рать!
Я собираю пробки -
Душу мою затыкать.
С.Есенин
Полвник в рассказе "После бала" весьма двуличен. На балу он изображён прекрасным добрым человеком, ухаживающим за своё дочерью и следовавший всем мерам приличия и этикета. Но после бала он внезапно превращается в злобного тирана, терзающего бедного беглого татарина жестоко и безжалостно. Не зря его иногда называют "статным воякой"...
