Пригадайте з курсу природознавства, що вивчає географія. Які ще науки належать до природничих?
Географія в минулому й у наш час. Географія — це наука про Землю, її природу, населення та його господарську діяльність, про взаємодію людей і природи. Вона зародилася ще в період становлення людського суспільства.
Людей завжди цікавило все, що відбувалося навколо. Вони прагнули пізнати не лише свою місцевість, а й далекі землі. Першими відкривачами нових земель були мореплавці й купці. Після подорожей вони розповідали про природу, людей, рослини та тварин тих країв, де побували. Так виникло слово географія, що в перекладі з грецької мови означає «землеопис» (гео — земля, графо — пишу). Уперше його застосував давньогрецький учений Ератосфен.
Освоєння нових земель тривало не одне тисячоліття. Спочатку географія була наукою описовою. Крок за кроком накопичувались описові географічні знання. Учених завжди цікавило, чому на Землі відбуваються ті чи інші явища.
Сучасній науці відомо майже 15 тис. напрямів пізнання, серед них понад 80 — географічних. Сучасна географія — це система наук. У ній виокремлюють фізичну, економічну та соціальну географію. Фізична географія вивчає природу земної поверхні й природні закономірності, економічна — господарство різних країн і регіонів, соціальна — життя людей, їхню зайнятість, побут, відпочинок. Географічні науки з кожним роком розширюють сферу свого дослідження. Сучасні географи вирішують складні наукові та практичні завдання, вивчають взаємозв’язки природи й суспільства заради збереження сприятливих умов життя на Землі.
Важливою частиною географічної науки є картографія. Це наука про створення та використання географічних карт. Сучасна картографія тісно пов’язана з комп’ютерною технікою.
Географія також веде спостереження та контроль за станом навколишнього середовища. Таке спостереження необхідне, щоб прогнозу
вати зміни природи на окремих територіях і планети в цілому. Отже, основні питання, над якими працює сучасна географічна наука, — чому? від чого? як?
Наймолодшим напрямом у географії є наука геоінформатика, що створює географічні інформаційні системи (ГІС). Вони складаються з електронної карти, бази даних — географічних відомостей, а також системи комп’ютерного управління ними. Так можна створити «розумні карти», що за спеціальною програмою допомагають ученим створювати проекти, давати прогнози. До них належать: карти прогнозу погоди, зміни рельєфу, урожайності сільськогосподарських культур тощо.
Що вивчає географія? Географія, як одна з наук про Землю, досліджує поверхню Землі: материки й океани, острови та моря, річки, міста, країни тощо. Географи вивчають не лише природні об’єкти та явища, а й те, що створено в результаті діяльності людини (населені пункти, види житла, його планування), тобто об’єкти, створені природою й людиною.
Географічні об'єкти характеризуються розміщенням у просторі, вони взаємодіють між собою, створюючи неповторний вигляд нашої планети (мал. 1).
Географія вивчає процеси та явища, які відбуваються в природі й у суспільстві.
Шкільний предмет «географія» є частиною географічної науки. Географічні знання ви опановуватимете впродовж усього навчання в школі. У 6 класі ви дізнаєтеся про те, як люди накопичували знання про Землю. Навчитеся працювати з планами та картами, ознайомитесь із будовою, складом, особливостями оболонок Землі. Географічні карти відкриють невідомі вам держави, у яких проживають різні народи. Ви дізнаєтеся, яких змін зазнає природа під впливом господарської діяльності людини, знайдете відповіді на багато запитань.
Нещодавно ми з мамою ходили до магазину.Біля нього стояв маленький хлопчик і когось чекав,моя мама підійшла до нього і спитала кого ж він чекає, хлопчик відповів: " Я чекаю маму". Після цього з магазину вийшла п'яна жінка, взяла хлопчика за руку і вони пішли.Мама, як добре з тобою,- сказала я мамі.Тому цінуйте своїх батьків.
Объяснение:
Всім відомо, що кожна країна має свою мову і свою культуру. Мова формувався століттями і формується дотепер. Є дуже маленькі країни і племена, де на окремому говіркою говорять всього сім чоловік, або п'ятдесят чоловік. І їх спосіб спілкування теж входить в тисячі мов світу. Так, мов налічується більше двох тисяч. Багато племена, досі існуючі в горах і лісах і спілкуються невідомими нам символами.
Що ми розуміємо під словом «мова»? Які мови ми можемо перерахувати? Для чого він потрібен? Найвідоміші мови належать до найбільш розвинених країн: США, Німеччина, Франція ... Мова - це знакова система, яка сформувалася, щоб ми могли порівняти вміст поняття зі звучанням. Деякі діалекти сформувалися природним шляхом, а багато придумуються навмисно, наприклад мову 'ві створений лінгвістом Поллом Фроммером для фільму Аватар.
Мова допомагає нам в спілкування, поділиться почуттями, пояснити ситуацію, пам'ятати і оцінювати події, висловлювати свою точку зору. Знаючи тільки російський, ми не зможемо спілкуватися з французами або німцями. Мова ми можемо вимовляти, записувати символами або показувати жестами.
Мова жестів також популярний серед глухонімих або людей втратили слух. Мова жестів менш багатий в плані різноманітності, глухонімі з різних країн з більшою ймовірністю зрозуміють один одного. Жестами спілкуються навіть люди без фізичних недоліком. Наприклад, потиск плечима або розведення рук, в кожній країні зрозуміють однаково. Жести припускають рух рук і тулуба, міміку, нахили голови.
Якщо б не було мови, людство навряд чи б вижила. Як то кажуть, «самотній вовк - довго не живе». Здатністю спілкуватися володіють навіть тварини. Природний відбір передбачає, що виживе найрозумніша і велика зграя. Чим більше група вовків, і чим краще вони між собою спілкуються, тим більше ймовірно зловити оленя і прохарчується. Точно так же виживали люди. Жестами, символами, мовою - племена могли продумати план як загнати мамонта і вижити. Символами позначали небезпечні місця, і завдяки цьому не тонули в болоті, не падали з обривів, які не натикалися на лежбище тигра. Саме мова дав нам можливість створити цивілізацію, де є світло, безпечне житло, технології.
Ей старовинний український одяг ми вже не лише не носимо, а й забуваємо, що означають ці терміни. Хоча чимало з цього одягу, нехай модернізованого, осучасненого, цілком могло б носитися й сьогодні.
<span>Коли пливеш у міській вуличній юрбі чи в людському потоці в метро, кидається у вічі якась одноманітність одягу — у крої, кольорах, мате¬ріалі одягу. І вже навіть погано уявляємо всю різноманітність старовинного україн¬ського одягу. А те, що дійшло з цієї різноманітності, то все крапля в морі. У цьому переконуєшся, почитавши історичні довідки, побувавши в музеях. </span>
<span>Почнімо з КОЖУХА , чи не найпопулярнішого верхнього одягу українців. Справжній старовинний кожух нині — величезна рідкість, хоча б уже тому, що кожухів не шиють з півстоліття, якщо не більше, а те, що існувало, важко було зберегти у лихо¬ліття воєн, пожеж, голоду. Втім, новітні кожухи, що шиють останніми десятиліттями, все ж дають читачеві уяву, що це таке. Отож це верхній як чоловічий, так і жіночий одяг, виготовлений з овчини. Відомий ще від часів Київ¬ської Русі. А в часи козацтва і пізніше був найпопулярнішим одягом козаків, селян та й міщан. Панство, правда, воліло носити шуби. На що дотепний простий люд реагував, приміром, такими приказками: «У кого кожух овечий, у того душа чоловіча, а шуба — то згуба». Кожухам узагалі пощастило досить широко фігурувати в прислів’ях і приказках. Ось хоч би деякі: «Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле», «До Святого Духа не знімай кожуха», «Кожух та свита — от душа й сита». </span>
<span>СВИТА (фото 1) дійсно також була одним з наймасовіших видів одягу. Шилася з міцного сукна, мала різні фасони й оздоблення. Відома також від часів Київської Русі, згадується, наприклад, у Лаврентіївському літописі під 1074 роком. Але є дані, що свиту носили ще прадавні слов’яни, які ходили походами аж на Римську імперію. </span>
<span>Цікавий вид одягу — ЮПКА (фото 2). Це зовсім не спідниця, як ви могли подумати, а верхній жіночий одяг, що нагадує свитку, але шиється не з сукна, а з черкашину або китайки. Вона трохи нагадує корсетку, але довша, й з рукавами, а корсетка, як відомо, шилась короткою і без рукавів. </span>
<span>У Чернігівському музеї мені показали і навіть дозволили приміряти такий одяг, як КИРЕЯ (фото 3). Це, так би мовити, суперверхній чоловічий одяг, тобто вдягається поверх верхнього, на свиту і навіть на кожух. Якщо хочете, це плащ — від вітру, морозу, дощу. Правда, кирея намокала, бо виготовлялася із сукна, але одіж цікава. У чому сам переконався, примірявши кирею. З одного боку, колишній власник цієї киреї був явно стрункішим, ніж автор цих рядків. З іншого, — людиною не слабкою, бо, чесно кажучи, з незвички кирея видалася мені важкуватою. Правда, її носили не так «на ногах», як вдягали, сідаючи на коня чи на воза. </span>
<span>Це все, так би мовити, загальні й короткі дані про деякі види одягу, спільні й типові для України. Але по різних її регіонах були чималі варіації як стосовно крою, так і кольо¬рів, оздоблення одягу. </span>
<span>Про особливості іншого старовинного одягу на Чер¬нігівщині розповідає науковий співробітник Чернігівського історичного музею Наталія Анатоліївна ТОНКИХ: </span>
<span>— У Козелецькому повіті кожухи робили з високим стоячим смушковим коміром, у Ніжинському — навпаки, з невисоким, часто комір виготовляли з чорного баранячого хутра. Колір кожухів найчастіше білий. Щоб досягнути білизни, шкіру кожуха натирали милом. Як правило, кожух зверху нічим не вкривався. Але заможні селяни вкривали святкові кожухи черкасином або синім сукном. </span>
<span>Свита шилася з домашнього сукна темного кольору на півдні губернії та білого — на півночі (Суразький, Городнянський, Новгород-Сіверський повіти). Могла мати стоячий вузький комір. Шилася з густими зборками позаду або мала 6, 8, 10 «вусів» (Козелецький повіт). На талії свита стягувалася поясом. </span>
<span>КАТАНКА. Зафіксована в селі Лемеші Козелецького повіту. Мала вигляд короткої куртки, виготовленої з домашнього сукна. Спинка катанки не була відрізною на талії, а викроювалась з одного цільного шматка до двох «вусів», мала високий комір, обшитий зубчастою тканиною, на рукавах — обшлаги, іноді шкіряні, з правого боку – кишеня. Збоку — застібка на три ґудзики (гузи, гузики). Катанку носили влітку зверху сорочки. </span>
<span>Ось цей старовинний український верхній одяг збері¬гається в Чернігівському історичному музеї. </span>
<span>І останнє міркування. Нашим українським модельєрам, дизайнерам давно вже час взяти в роботу мотиви старовинного українського одягу. У світі така тенденція вже є. Модельєри звертаються до національних мотивів. В історичному музеї мені розповіли, як в Україну приїздив один з відомих французьких модельєрів і був просто вражений багатством старовинного українського. Говорив, що спробує використати мотиви цього одягу в сучасному моделюванні одягу. Так що, можливо, якісь різновиди наших кожухів, свит, кирей, юпок, жупанів, кобеняків, чумарок, корсеток (це ще далеко не всі назви й різновиди) випливуть на престижних міжнародних показах у європейських столицях чи за океаном.</span>
