Є.Гуцало народився у січні 1937 року, в селі Старий Животів. Його батьки були вчителями, тому й хлопець з дитинства був привчений багато читати. Він настільки полюбив книги, що перечитав всю домашню бібліотеку, сільську бібліотеку, шкільну бібліотеку сусіднього села і районну бібліотеку. Незважаючи на те, що йому доводилося тяжко працювати на колгоспі, хлопець з задоволенням читав. І саме завдяки такому читання став мріяти, що колись теж стане письменником. Не відкладаючи у довгий ящик замислене, Євген почав писати і висилати свої рукописи у всі дитячі видання того часу. Та, на жаль, всюди йому відмовляли. Але батьки вірили у нього, і саме завдяки їх вірі, він не опустив руки, а продовжував працювати над собою і своїми творами. Не вступивши до Київського університету на журналіста, він закінчив педагогічний і Ніжині. Йому далі відмовляють у друці.
Друкувати твори Гуцала почали вже під час хрущовської відлиги, а потім, під час брежнівського застою, його твори набули найбільшої популярності.
Помер гуцало у 1995 році і похований у Києві, на Байковому кладовищі.
Місто Хмельницький має більш ніж 500-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці, що виникло в місці впадіння річки Плоскої до Південного Бугу. Дата заснування міста не відома, а от, що стосується першої згадки, то вона відноситься до першої половини XV століття. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської. Польський король Владислав ІІ Ягайло в 1431 році надає вірній шляхті привілеї на подільські володіння. Серед населених пунктів, що згадуються у документах королівської канцелярії від того року, знаходимо поселення сільського типу (villa) під назвою Ploskir о wcze (Плоскирівці) та відповідний до цього запис: 10 лютого 1431 р. у місті Сопоті король Владислав ІІ Ягайло записує Янові Чанстуловському 100 гривень на володіння ”селами Голисин та Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі” ("... super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas"). В роки королювання (1434-1444 рр.) Владислава ІІІ нова згадка – підтверджується право на володіння поселенням, яке вже названо як Ploskirоw – Плоскирів.
Якщо в XV ст. зустрічається подвійне написання назви поселення (двічі – Плоскирівці, чотири рази – Плоскирів), то з XVI ст. і фактично до початку ХІХ ст. вживалася лише Плоскирів. Така назва поселення пояснюється його місцерозташуванням серед грузьких заплав у місця впадіння річки Плоскої до Південного Бугу (тоді річка мала назву Бог). Справа в тому, що ще до початку ХХ ст., Плоска при впадінні до Бугу мала "безіменний" рукав, завдяки якому утворювався природний острів. Ймовірно той рукав у XV – XVI ст. мав назву Рів (до речі, доволі поширений гідронім на землях Поділля), а поселення, що виникло на острові між Плоскою та Ровом, стало іменуватися Плоскирів (Плоскирівці).
Після приєднання Поділля до Російської імперії, 5 липня 1795 р. імператорським указом була утворена Подільська губернія. Один із повітів губернії став називатися Проскурівським, а його центром зазначене місто Проскурів . Отже, с аме в цьому імператорському указі вперше з устріча ється назва Проскурів. Якоїсь с пеціально ї постанови про перейменування Плоскирова в Проскурів не знайдено і нам тепер залишається лише гадати: чи свідомо, чи помилково в російських документах з'явилась нова назва міста. Цікаво, що д еякий час дві назви існували одночасно, але з 1801 року остаточно утвердилася н о ва – Проскурів, яка була співзвучна із словом “проскура” – так українці іменують хлібець, котрий вживається у християнських обрядах.
16 січня 1954 року вийшов Указ Верховної Ради Української РСР: "На ознаменування історичної події – 300-річчя воз'єднання України з Росією і відзначаючи заслуги перед українським і російським народами видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького, Президія Верховної Ради Української РСР постановляє: перейменувати місто Проскурів у місто Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область – в Хмельницьку".
Таким чином, історія Плоскирова – Проскурова – Хмельницького нараховує майже 575 років і містить багато цікавих подій. Для зручності, подамо найважливіші з них у хронологічній послідовності.
Маринка,потрібно радіти дощу,коли падає дощ ростуть усі рослини.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. в с. Кліщинцях на Полтавщині (тепер - Черкаська область) у дворянській родині. Хлопчик рано втратив батьків і його другою родиною стала сім’я дядька по матері В. Лисенка, а троюрідний брат Микола Лисенко - найкращим товаришем. Освіту майбутній письменник здобував у Полтавській гімназії, потім Харківському (1858-1860) і Київському (1860-1865) університетах. У Лисенків була прекрасна бібліотека і, приїжджаючи на канікули, Михайло читав багато творів світової та вітчизняної класики. Глибокий слід у свідомості юнака залишило спілкування з Олександром Лисенком (дядьком по матері), який був переконаним демократом і поборником національного відродження.
Головні персонажі повісті - Ява Рень і Павлуша Завгородній - звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та "зривщики дисципліни".
<span> Звідки таке незвичне ім'я - Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: "Я - Ваня", а вийшло "Ява"..., але причепилося оте "Ява" до нього, як реп'ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень - енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на "безлюдному" острові, дібравши собі ім'я "Робінзон Кукурузо". </span>
<span> Павлуша Завгородній - кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. </span>
<span> Васюківські "тореадори" завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову "авантюру". Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про допомогу хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих "шпигунів". </span>
<span> Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба - велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди допоможе в скрутній ситуації. Попереду в мене знайомство з багатьма літературними творами відомих письменників. Але я впевнений: "Тореадори з Васюківки" В. Нестайка - одна з найкращих книжок, тому я усім раджу прочитати її. </span>
