вечеря-звечора,шести-шостий,женити-жонатий,боець-бойовий,копиечка-копийок это чергування голосних))
Патріот, незалежно від того, в який час він живе, у воєнний або мирний, це людина, яка не просто любить Батьківщину, Вітчизну в думках, а той, хто намагається робити все можливе, щоб країна процвітала, щоб у країни і її жителів було майбутнє. Патріот-це той, хто не шкодує сил, а часом і життя, щоб країна була незалежною. Це той, хто завжди готовий стати на захист кордонів країни, якщо це буде потрібно. Патріот – це той, хто цікавиться історією країни, в якій він живе, знає традиції, культуру, рідну мову. Це люди, хто знає своє коріння, хто шанує пам’ять тих, хто віддав своє життя за наше щастя. Ось ця людина дійсно гідна називатися патріотом.
Так, ми не обираємо Батьківщину, але вже з самого дитинства ми до неї прикипаем душею і тілом, ми любимо місто, в якому почалася наше життя, нас тягне додому, на рідну землю, на малу Батьківщину, а все тому, що ми любимо свою Вітчизну.Про свій патріотизм не обов’язково кричати на весь світ, мало того, справжні патріоти цього і не роблять, вони мовчки, не розмовами, а справами, показують свій патріотизм.
Що сьогодні можемо зробити ми, будучи школярами, для своєї країни? Можна почати з малого, наприклад, активно приймати участь в організованих суботниках, ми можемо не смітити по під’їздах і на вулицях. Ми можемо наводити лад у своїх дворах, парках і скверах, стежити за пам’ятками історії, за братськими і солдатськими могилами, ми можемо стати добрішими, підтримувати один одного і йти до спільної великої мрії – мрії зробити нашу Батьківщину ще більш світлою, красивіше, багатше. Ось тоді і про нас скажуть: «Це патріоти своєї країни»
З самого початку свого життя кожна людина кріпко-накріпко зв'язана зі своєю рідною землею. Це та земля, по якій дитина робить свої перші кроки. Та земля, яка годує її хлібом, що виріс на її нивах. По цій землі дитину вперше ведуть за руку батько та мати. Рідна земля - це та, яку бачиш першою в житті та запам'ятовуєш аж до обрію - вулицю, ліс, поле, річку, рідні дитсадок та школу. Багато місцин побачить ще в житті людина. Але цю, найпершу та найголовнішу, вона не забуде ніколи. Закриєш очи - і ось воно, постає перед поглядом, неначе наяву.Здавна воїни йшли на битву, заховавши за пазухою мішечок з рідною землею, приклавши його до
серця. Щоб, якщо проллється кров на чужині, то нехай оросить рідну землю. Якщо вже не доведеться лягти в землю до своїх предків, то нехай її насиплють на могилі друзі. А ті, хто від'їжджав надовго або назавжди на чужину, теж везли з собою жменьку рідної землі.<span>Навіщо вся ця сентиментальність, спитає хтось. Адже земля скрізь однакова. Ну, десь вона піщана, десь з глиною, а десь чорнозем. От і уся різниця. Але ж ця жменя рідної землі для людини - дуже важливий символ. Це уособлення любові до близьких людей, до своїх кревних родичів, до Батьківщини. Тобто символ найтеплішого та найріднішого для кожного
.</span>
<span>
Ця подія трапилась недавно з моєю подругою Наталею. Вона — семикласниця. Дівчина напрочуд симпатична. Середнього зросту, тендітна, з рухами, як у балерини, — вона зачаровувала всіх і мала багато подруг. Особливо милувались всі її обличчям. Таке лице можна побачити хіба що на рекламах. Великі, виразні, темно-карі очі, обрамлені густими довгими віями, здавались бездонними. Маленький кирпатий носик підкреслював її задиркуватий і нетерплячий характер.
Так ось. Наталя страшенно любила справляти свій день народження і чекала його з нетерпінням.
Прийшовши зі школи, вона була здивована, що мама ще не починала пекти торт. Натомість вона пакувала валізу.
— На жаль, Наталю, я не зможу тобі допомогти у приготуванні святкового стола, бо їду у відрядження. Проте ти можеш сама спекти торта або купи в магазині шмат пирога.
Наталя від безпорадності заплакала. Ображено закопилила губи і навіть не хотіла поцілувати маму на прощання.
Вона байдуже дивилась на книгу кулінарних рецептів. Та раптом підскочила від думки, що подруги завтра все ж прийдуть. Що ж вона їм скаже? Що мами не було поруч? Ні. Вона мусить щось сама придумати.
Наталя гортала книгу, шукаючи такий рецепт торта, який був би простим і водночас смачним.
Зав'язала коси, одягла фартух і впевнено взялася до роботи. У каструлю подробила крекер, всипала склянку маку, ізюму. Окремо витерла пачку масла зі згущеним молоком. Вимішала все в каструлі і висипала у тортівницю. Поки торт застигав у холодильнику, розробила в банці желе і залила його.
Мама приїхала, коли подруги смакували тортом.
— Чи дозволите мені поласувати? — спитала мама.
Взявши шматок, вона зойкнула від задоволення.
— Я й не думала, що ти в мене така майстриня. Коли ж ти так навчилась готувати? Я й не зауважила, що ти в мене вже доросла!
Мама притулила Наталю до себе і поцілувала.
Дівчата були здивовані, що торт пекла не мама, бо Наталя про це ні словом не обмовилась. Дівчина збентежилась від щирих похвал подруг і мами.
Добре, що вона не панікувала. Пекти торт — не так і важко, головне — бажання.</span>
Сяють [ С Й А Й У Т' ] 5 букв; 7 звук; 1 глас