коли павлусь проснувся то побачив шо над ним стоїть харциз
який потім продасть його таттарові
Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка «...наклала на нього свій напечаток». Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. «Він був добрий стельмах... і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря». Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п'яницю.
<span>Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них лиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала...» Але через сварки і гризню невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою. </span>
<span>Описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність. </span>
<span>Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають». </span>
<span>Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.</span>
Поява на світ нової людини - це завжди свято! Багато місяців тому моя мама дізналась,що вона вагітна.Наша сім"я дуже зраділа цій новині.Я з радістю поралась по дому,робила дрібні хатні справи,інколи навіть доводилось хазяйнувати самій. Цим самим я довела,що моя мати може з легкістю покластись на мене!
Ответ: Дивись, із дуже гарного сайту, і не великий.. все рівно ніхто б тобі не написав. Якщо хоч, можеш поскражитись, я хотіла як краще
Объяснение:Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим своїх видатних п'єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні його п'єси залишаються актуальними. І причина цьому — процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси — це в якійсь мірі випробування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.
На відміну від персонажів Карпенка-Карого, нинішні герої не такі однозначні, як у драматурга, вони мають вищу освіту, інколи освіту в декількох галузях і безперечний досвід у таємничому світі "тіньового бізнесу", а простіше кажучи, вони майже всі пройшли складну школу через уміння виживати в корумпованих складних структурах. Що ж спільного у героїв Карпенка-Карого та "героїв нашого часу"? Безумовно, що прагнення мати якомога більше грошей, одним словом, гроші заради грошей. Пузир, Калитка не зупиняться ні перед чим, аби тільки збагатитися. А що сучасні бізнесмени? Гроші на першому плані в усіх "крутяків" (а використовуючи сучасну лексику, — в "олігархів") і, на жаль, не заради розвитку якоїсь галузі виробництва, бо це мало б позитивний відтінок, а саме заради грошей, великих грошей. Тільки ховають вони їх не в калитку, не в придбання товарів чи земель, не в удосконалення виробничих процесів, а в банки-схованки за кордоном, "на чорний день". І з'являється інтерпретація: не "на чорний день", а "щоб і моїм онукам вистачило". Бачте, апетити вже не такі, як у Пузиря чи Калитки. їм уже давай більше. І якщо відкриття пам'ятника Котляревському для Пузиря було "без надобності", то сучасні пузирі та калитки і з мистецтва роблять гроші. Правда, виникає питання, чи можна те, що вони підтримують, наприклад на сцені, назвати мистецтвом. Але народу "наравиться", тож і течуть грошики в кишені пузирів.
Хотілось би бачити сучасних бізнесменів, які б не говорили, як Пузир, що "плював на все і знать не хотів людського поговору". На жаль, позитивних прикладів сьогодні мало. Запитаймо молодих хлопців, які працюють "на фірмача", чи багато з них влаштувалися на роботу за контрактом чи договором? Дуже мало таких. Бо в умовах суцільного безробіття вони згодні на будь-який заробіток, на будь-яку роботу, навіть коли отримуватиме за неї копійки. І "фірмачі" цим користуються, бо договір буде зобов'язувати їх дотримуватися закону: тривалість робочого дня, оплата допомоги через хворобу, відпустки тощо. Тож і маємо сучасного Пузиренка, який нехтує законом і готовий на все заради дешевої робочої сили, що принесе величезні прибутки.
Але чого варте життя в безупинній гонитві за багатством та суперприбутками, коли над могилою такого Пузиренка не проллється жодна щира сльоза як за людиною? Тож твір І. Карпенка-Карого "Хазяїн" залишатиметься ще довгий час актуальним для нашого суспільства.
Як часто люди роблять добро, і чи варто його робити? Звичайно варто! Завдяки йому наш світ стає щасливішим і прекраснішим, він наповнюється любов'ю.
Але робити добро потрібно від усього серця, і тільки в цьому випадку воно буде приносити радість іншим.
Чому люди повинні робити добро? Добро робить людей сильнішими і щасливими. Добро вчить піклуватися про свого ближнього, і не забувати про те, що навколо нас дуже багато людей, які потребують нашої допомоги.
Часом, зробити добру справу зовсім нескладно, але тим не менш не багато хто хоче її робити, але ж воно принесло б більше радості та любові іншим.
Допомагаючи один одному, ми робимо добро, якщо хтось просить про допомогу потрібно допомогти. Допомагаючи іншим, ми допомагаємо самим собі.
Робити добро треба від усього серця, тоді ці справи будуть приносити усім радість.
Як часто люди роблять один одному добро? У нашому сучасному світі багато людей не знають, що значить робити добро. Всі зайняті своїми проблемами, їх не цікавлять проблеми інших. Це говорить про егоїзм людей, вони не відчувають навколишній світ, не помічають його. Якщо ви не помічаєте, то й не помічають і вас. І якщо допомагаєте ви, то будуть допомагати і вам. Все в світі взаємопов'язане, ну а точніше, що посієш, те й пожнеш.