Про весну часто кажуть: весна красна . " Красна" - не тому що з'являються червоні квіти. Адже все одно основний колір весни - зелений. А тому що - красива . Це дійсно дуже красиве час року.У перші дні весни природа ще виглядає досить непривабливо : сірі грудки снігу , голі чорні дерева . Але вже так весело починає світити і пригрівати сонце , що картина виглядає все одно радісною і обіцяє. Всі знають: ще трохи і прийде справжня краса.
Дуже красиві і ніжні перші квіти. Вони вилазять прямо з-під снігу. А ледве зійде сніг , вся земля швидко покривається свіжої травичкою . Вона така красива, яскрава , що її порівнюють з дорогоцінним каменем , називають смарагдовою .
А через ще тиждень на деревах починають набухати і лопатися нирки. Уважний людина , проходячи повз одного і того ж куща або дерева , щодня відзначає , як збільшуються і розкриваються пробиваються листочки. Багато дерева починають цвісти ще до того , як випустили листочки , наприклад , верба . Пухнасті сірі грудочки на вербі нагадують маленьких зайчиків , які причаїлися в очікуванні тепла.
Але найкрасивіше , це коли починають цвісти плодові дерева : яблуні , груші , сливи . Все дерево покривається великими білими квітами , а потім пелюстки падають на землю , ніби сніг . З маточок квітки починає зав'язуватися плід.<span>Повертаються із зимівлі перелітні птахи. Навіть у містах чутно їх веселий спів , його не перебивати звуки машин і трамваїв. Особливо добре співають птахи на світанку.</span>
Я купила малиновий капелюх. Тепер я жонатий чоловік. Цей борщ вийщов занадто бордовим. В моїй родині всі полюбляють вишневий сік. Наш новий вчитель з української мови такий молоденький, русий, білявий!
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі
кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент,
бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди
стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно
прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою.
Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять
невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з
книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як
виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки,
про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен
письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь,
зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не
вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння,
дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також
не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо
сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі
писати на папері.
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика
користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це
джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло,
чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при
князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні
джерела — ті самі книжки.
Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені
подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але
найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник
Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її
кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове.
Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні
пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег
морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій
корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед
незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні
твори українських письменників, де розповідається сувора правда про
нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого
минулого.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не
зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свій
твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками
відомого українського поета Д. Павличка:
Життя без книги — хата без вікна.
Тюрма глуха і темна, мов труна, К
різь вікна книг свободи світло ллється,
Майбутнього видніє далина.
<span>Я чую мами пісню колискову, </span>
<span>Хоч йдуть невпинно зграєю роки… </span>
<span>А на стіні у хаті, як підкови, </span>
<span>Як крила птахів – білі </span>рушники<span>. </span>
<span>Вона з любов`ю кожен вишивала, </span>
<span>А за вікном – і місяць, і зірки… </span>
<span>Молилась Богу, шила і співала, </span>
<span>І птахи оживали з-під руки… </span>
<span>Складала чемно хрестики крилаті, </span>
<span>Червоні, білі, сині, – золоті! </span>
<span>І стільки їх було у нашій хаті, </span>
<span>Таких я більш не бачила в житті. </span>
<span>На рушниках тих мальви оживали, </span>
<span>І маки, і жоржини, й сокирки… </span>
<span>І серед них – птахи її співали, </span>
<span>Здавалось, з неба падали зірки… </span>
<span>Ті рушники у хаті – наче диво, </span>
<span>Вони з стіни до мене гомонять. </span>
<span>Із ними в хаті затишно й красиво, – </span>
<span>Неначе в душу </span>зграями<span> летять… <u>Не сама сочиняла!</u></span>
Сум, сад, сонце, смуток, сірість, мжичка (мряка), морозець, мерехтлива, мимохідь, малюнок
