Береза-дуже красиве дерево У неї білий стовбур та чяточки на корі З берези падають крилати листочки-це зернятка Вітром зернятка розносить по землі З кожного зернятка воросте нава красива струнка береза
Для мене Тернопіль – рідне місто, де я буваю кожен день, живу у ньому. Його парки, вулиці, магазини є для мене звичними і знайомими. Але є люди, які ще ні разу не були у Тернополі. Тому пропоную невелику розповідь про нього.
У селі Біла поблизу Тернополя, жила видатна співачка Соломія Крушельницька. Її чарівний голос звучав на знаменитих сценах світу, перед її талантом схиляли голови найвідоміші люди того часу.
Також до Тернополя часто приїжджав письменник Іван Франко.
Вдячні нащадки спорудили на їх честь чудові пам'ятники.
У Тернополі навчався визначний український режисер, засновник театральної студії «Березіль» Лесь Курбас. Його іменем названо Палац культури у нашому місті.
Одного разу Василько, Іванко, Сергійко та Марійка вирішили піти у ліс, погуляти.
Ось вони прийшли. Друзі взяли з собою пікнік та почали їсти. Враз з кущів вилізли малятка - звірятка це зайчики - побігайчики, лисичка - сестричка та вовчик - братик, а ще зверху на гіллі сиділи пташки.
Сергійко взяв камінець і почав кидати у птахів, а Марійка, Іванко та Василько почали скріз розкидувати сміття. Звірі це все бачили, а ж раптом зайчики кажуть:
- Чому ви розкидуєте сміття? Вам що це подобається?
- Хто це заговорив? - Здивувалися діти.
- Це ми, зайчики - побігайчики!
- Чого вам треба? - Запитав Сергій.
- Ми хочемо щоб ви перестали смітити! Ви забрудняєте ліс! - Так так! - підказала лисичка. - Ми не хочемо усе своє життя жити в цьому бруді!
- Ну добре! - Сказали друзі та почали збиратися.
Ось було б так, як би звірі могли говорити!
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс. Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця. Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики. А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі. <span>Як хороше, як гарно навкруги! Спасибі тобі, осінь,за цю красу!
</span>
г) Вот как то так. Не уверен но должно быть так