Ответ:То что получилось:
Попробуйте охарактеризовать обстановку, в которой находились солдаты перед боем. Какие детали этого повествования показались вам наиболее важными? Это была обстановка напряжения, тревоги и ожидания боя. Существенные детали, передающие остроту обстановки: выжженная земля, лопата, которая с трудом вонзалась в нее, лихорадочность действий бойцов, роющих окопы, едкая пыль, набивающаяся в ноздри. Какие художественные приемы помогают автору воссоздать напряжение, царящее на высотке? Шолохов характеризует минуты, предшествующие бою, как исполненные огромного внутреннего напряжения. Он передает внутреннее состояние бойца: учащенное и глухое биение сердца, передающее сосущую тоску и одиночество, несмотря на то, что он не один. Это описание общего для всех и в то же время глубоко личного внутреннего состояния приводит к философским размышлениям об ощущениях человека перед лицом смерти, которое образно описано бойцом Лопахиным. Оно сравнивается с биением сердца перед свиданием влюбленного, независимо от того, состоится ли оно. Прием сравнения выходит здесь на первый план и способствует художественному изображению писателем напряженнейшего момента ожидания боя. Мотив бьющегося сердца постоянно присутствует в этом тексте. Среди сравнений, способствующих изображению картины ожидания боя, выделяется сравнение, носящее метафорический оттенок, — «длинным серым шлейфом потянулась пыль». Стоит также обратить внимание на эпитеты «томительный» применительно к слову ожидание, «низко повисший над землей гром». Проследите, как описания природы помогают создать общее настроение всей цепочки эпизодов. Пейзаж гармонирует с внутренним состоянием бойцов, усиливает настроение тоски, одиночества и вместе с тем настороженности. Важно еще проследить роль пейзажа в передаче стремления бойцов выстоять, исполнить свой долг, сохранить себя в строю. В ожидании боя преобладает пейзаж выжженной целинной земли. Но вот к концу первого сражения «заметно склонилось на запад солнце, и лучи его стали утрачивать недавнюю злую жгучесть», т. е. в природе появилось что-то отрадное, помогающее в какой-то мере бойцам, гармонирующее с их первой победой. Выразительна картина неба. Это холодная, равнодушная, не меняющаяся синева, белое с лиловым подбоем облачко, «похожее на раковину и отливающее нежнейшим перламутром». Но из нее, этой равнодушной синевы, находили дорогу к сердцу (опять мотив сердца!) трели жаворонков. Встреча после боя фронтовых друзей Петра Лопахина и Николая Стрельцова проходит на фоне уже по-другому выглядящей песчаной земли «с празднично желтыми отвалами», что символизирует радость встречи.
Объяснение:Незнаю как вам,вот что получилось.Строго не судите
1 глава-император александр в англии
2 глава-конфуз англичан
3 глава-подарок англичан
4 глава-поручение имератора николая павлоча
5 глава-тульские мастера
6 глава-исчезновение мастеров
7 глава-поломничество к иконе св. николая
8 глава-платов в дороге
9 глава-затворничество мастеров
10 глава-платов в гневе
11 глава-платов и имриратор
12 глава-замишательство при дворе
13 глава-искусство тульских мастеров
14 глава-триумф левши
15 глава-левша в лондоне
16 глава-левша на коробле
17 глава-пари левши и шкипера
18 глава-болезнь левши
19 глава-смерть левши
20 глава-эпилог
Павло Тичина - видатний український поет, публіцист, перекладач, учений. Враження дитинства, яке пройшло серед народу, першу пісню поета співчуттям до людини, яка роботою придбавати свій хліб. Вже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле…»Ви знаєте, як липа шелестить…«Не бував ти в наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і її оспівування. Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла з друку 1918 року. До неї увійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916- 1917 роках. Павло Григорович Тычина - класик української літератури. Звучання дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з України - усе це органічно входить в наше життя. Художнє, завершене слово поета, сповнене філософського змісту, дзвенить сталлю і ніжністю. Він розкриває духовний світ людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями.<span>Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить
Піди розбуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…</span>Ці завершені у свого рядка - одно з видних досягнень української літератури. У цих рядках Тичина зумів передати усі фарби щасливої любові : ніжність, увага до коханої, свої великі почуття, які переповнюють серце. Найбільшим досягненням ранньої поезії Тичини була збірка «Сонячні кларнети». Вона ніби створена на одному диханні, стільки в ній енергії, бадьорості, і захоплення світлом, його гармонією. Об'єднання слухового і зорового образів робить виразнішою думку про єдність людини і природи. Ліричний герой залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними звіряє свої щонайтонші душевні пориви. У його віршах звучить гімн життя в різноманітний його проявах, весні, любові, яка оновлює і піднімає душу людини. Неосяжний духовно-емоційний світ людини співзвучний в творчості Тичини світу природи.<span>Знав я, знав: навіки,- промені, як вії!
- Більше не побачу,- сонячних очей.
- Буду вічно сам я, в чорному акорді.
- Промені, як вії сонячних очей!</span>У критиці багато писалося про музичність поезій П. Тичини. Насправді. «Сонячні кларнети» - одно з кращих творінь світової поезії. Ця збірка - книга передчуття, чистого і сильного пориву до прекрасного гуманістичного ідеалу, нехай ще і неясно усвідомленому. Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Арфами, арфами…»Гаї шумлять…«Ой, не крійся, природа…» природа зображена як буря, могутня, промениста. Поет співає гімн живій природі, він прославляє сили матеріального сонячного світу :O Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-дух,- Лише Сонячні Кларнети. Образ Сонячних Кларнетів у збірці - це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її фарби і звуки, показує її вічно невгомонне життя. Природа для Тичини не самоціль, вона є невід'ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невід'ємна від змісту його творів. Вірш «Гаю шумлять» - зразок ніжної і музичної лірики, яка, оспівуючи природу, піднімає значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшість творів збірки «Сонячні кларнети»,- народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:<span>Я йду, йду - Зворушений.
Когось усе чекаю - Співати.
Співати Люблячи
Під тихий шепіт трав що голубить.</span><span>Уся збірка пронизана радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, посміхається сонцю, кольорам, милується чарівними хмаринками, які біжать по блакитному небу. Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує у нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі. У поезіях «Тобі, дорога Інна», «З любов плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлене прекрасне, чисте, як уранішня роса, почуття любові. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; безперервний в творчому польоті, «чуйний, тривожний» стоїть на перехрестях життя.
:)</span>
В "Мастере и Маргарите" впервые за долго время литературы зло являетя двух сторонним, ибо добра в данном романе нету в помине. Мы привыкди видеть зло как источник всех бед, но впервые нам предоставляют импозантную девицу в черном, которая точно знает, чего хочет, и при этом успевает мешать людям, одним трамваем, или прочими пакостями. Однозначно нельзя назвать никого ни добрым, ни хорошим. Есть только мнения, и история. В ней уже и кроется ответ.