ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТ.
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
у другій половині XVI — першій половині XVII ст.
Поява книгодрукування в Україні
Видатною подією національно-культурного відродження стало розповсюдження друкарської справи, що значно прискорило культурний розвиток в Україні.
Точна дата початку книгодрукування в Україні не відома. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 р. у Львові. Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня ймовірно існувала у Львові ще за століття перед тим. Багатий львівський міщанин Степан Дропан 1460 р. подарував церкві Св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.
1574 р. у Львові у друкарні Федорова вийшов перший український друкований підручник «Буквар». Іван Федоров під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький, видав «Новий Завіт» (1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків Острозьку Біблію (1581 p.). Це було перше повне друковане видання Біблії слов'янською мовою.
З-поміж перших українських книжок були граматики (підручники для вивчення мов): «Адельфотес» (1591 р.)та «Граматика словенська» (1596 p.). «Адельфотес» — греко-слов'янська граматика, складена у Львівській братській школі. «Граматику словенську» видав у Вільні український учений Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексиса» — першого українського друкованого словника, де церковнослов'янські слова перекладалися українською мовою. Чималий вплив на розвиток української науки й шкільництва мала «Граматика» Мілетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. Протягом двох століть вона залишалася основним підручником граматики в школах України, Білорусії, Росії, Болгарії та Сербії.
У повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.<span>
</span>Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим - людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір’ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який «родиться» в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі.
Твір «Тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями.<span>
</span>Все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була живою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами.<span>
</span>
Цитатна характеристика героя.• «Климко йшов босий, у Кургузов штанцях, старої матросці, яка була колись блакитний, а тепер стала сіра, і ще в дядька Кирила вартівні. Тієї вартівні, як казав дядько, було «сто років і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давнього мазуту. Чи не брали її ні дощ, ні сніг, ні сонце ... Вночі вона холоднела, а вдень аж диміла на сонці, пахла ще сильніше ... ».• «Жив ... відколи осиротів».• «Це була найбільша радість Климка - покласти перед дядьком ошатно списані зошити, а самому взятися працювати: винести миску з водою, витерти підлогу, і тихо, крадькома, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, яку сам і наварив, - гарячої та запашної. Про зошитах він ніколи не боявся, тому що тільки за листом іноді мав "посередньо» ».• Дядько Кирило - Климку: «Ай, добра ж ... По-в-В, такий не всяка і кухарка зварить ...».• «Він так би і виріс серед квітучих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів ... Від них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат».• «Доглядати за собою - зварити їсти, прибрати в будинку, випрати одежину - він умів і сам».• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, відпочивши, встав, щоб іти, і впав: ноги не тримали ... Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав:« Ну-ка, йдіть! Ну-ка, йдіть мені зараз же! ». • «... Йдучи з сумкою за плечима вище незнайомій вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину ...».• Климко - Наталії Миколаївні: «Не треба вам нічого промінюють, а переходите - це ми вас з Зульфатом удвох просимо, - переходьте жити до нас. Ми вам допомагати будемо, маленьку будемо доглядати ... ».• Климко - Зульфата: «Що, у нас картоплі є трохи і сала? Цього хоча б на два місяці вистачило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняти по дорозі назад, молока, може ... ».• «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіп'яв її в руках так, щоб затулити дівчину, і став розглядати, бурмочучи заклопотано перше, що спало йому на думку ...».• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір !! ».• «Я вам, тітка, води наношу, дров нарубаю, ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! - Климко похапцем простягнув жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима ».• «Від переїзду вдарила довга автоматична чергу. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах його попливли яскраво-червоні плями. Він втупився пальцями в дірку на грудях, тихо ахнув і впав ».• Тітка Марина - Климку: «Де у тебе та й сила береться, он скільки пройшов голодний і холодний».• «Я прийду до вас, тітка Марина. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. А зараз треба мені назад, мене там чекають ... ».• «Німець таки дістав його вже кулаком в груди ... Климко спробував встати, але в грудях і в коліні захворіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по бруду і тягнути за собою вузол, вибрався з калюжі».<span>• «Климко йшов помалу, так як вкрай змором зі своєю ношею. Мішок з сіллю і харчами він перев'язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його перечекати, а йшов, напнувши надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги ».</span>
