Вокальне мистецтво або спів – це виконання музики голосом, мистецтво передавати засобами голосу співака ідейно-образний зміст музичного твору. Саме спів вважають одним із найдавніших видів музичного мистецтва. Спів буває зі словами і без слів; сольним, тобто одноголосним, ансамблевим (на два голоси – дует, на три – тріо, на чотири – квартет) і хоровим. Зазвичай спів супроводжується інструментальним акомпанементом, але може бути і без нього. Це спів, що має назву a capрella. Які жанри вокального мистецтва Ви знаєте? Основними жанрами вокального мистецтва у класичній музиці є оперний спів, пов'язаний із драматичною дією, з театральним видовищем, яке містить у собі всі види вокального мистецтва, і камерний – виконання романсів, пісень, переважно соло або невеликими ансамблями.
Учені зазначають, що спів є найбільш природним і спонтанним виявом музики, оскільки він найчастіше пов'язаний з текстом і може одночасно відображати думки та емоції. Водночас голос – це своєрідний духовий інструмент, за допомогою якого можна видавати співацький звук. Голосові зв'язки, що знаходяться в людській гортані, коливаються (вібрують) під натиском повітряного потоку, який з силою виштовхується з легень. «Вміти співати – означає вміти правильно дихати», зазначав великий знавець можливостей людського голосу, видатний російський композитор М. Глінка.
Співацькі голоси бувають різні – високі, середні та низькі. Серед чоловічих голосів виділяють тенор, баритон і бас. Серед жіночих – сопрано, мецо-сопрано і контральто.
Першою європейською школою співу була італійська; вона сформувалася на початку XVII ст. і вирізнялася блискучими голосами. Вокальність італійської мови і зручність для голосу італійських мелодій дозволяють максимально використовувати можливості голосового апарату. Італійська школа виробила класичний еталон звучання голосу. Висока довершеність італійського вокального мистецтва вплинула на формування і розвиток інших національних вокальних шкіл: французької, характерними рисами якої були декламаційні елементи, що походять від розспівної декламації акторів французької класичної трагедії; німецької, що у своєму розвитку опиралася на національні пісенні традиції; російської школи, побудованої на манері виконання народних пісень.
Українська композиторська школа загалом і вокальна зокрема своїм формуванням завдячує видатному музично-громадському діячу, талановитому композитору, непересічному хоровому диригенту і фольклористу, високопрофесійному піаністу і педагогу Миколі Лисенку (1842 – 1912). Фундатор національної композиторської школи, М. Лисенко сприяв становленню української опери. Вагомим внеском у вітчизняну музику став цикл вокальних і хорових творів «Музика до „Кобзаря” Т. Г. Шевченка», в якому зображено цілу низку образів із народу. Солоспіви М. Лисенка відзначаються майстерним поєднанням прийомів народної та професійної музики, зокрема класичної й романтичної. Яскравими зразками цього жанру є романси «У мене був коханий рідний край», «Коли розлучаються двоє» на вірші Г. Гейне та ін.
