Жила колись на Україні одна родина. Чоловік козакував при потребі, а відтак сіяв на зимівнику хліб. Жінка була йому до помочі і доглядала за дітьми, бо було за ким. Дав їм Бог п’ятеро синів і одну дочку. Зіп’ялися на ноги господарі, добралися до якогось там достатку. Милувалися у вільну хвилину обоє своєю донечкою-писанкою і синами-соколами. Обминало їх обійстя нещастя, бо хатина ховалася у глибокому байраку та й гострі шаблі й стріли батька та його синів завжди були на сторожі. Та людське щастя у руках Божих…
Настали на Україні важкі часи і вороги віднайшли той щасливий зимівник та й взялися до грабунку. Стали проти ворогів батько з синами, але сила солому ломить: сміливих козаків постріляли і порізали. Кинулися кати до хати та на їхній дорозі стала мати із самострілом. Поклала кулею зайд, а сама впала на порозі рідної хати. Тіла козачі вороги потягли із собою кудись, а маму донечка поховала у саду.
І сталося диво... Виросло на тому місці деревце, яке навесні зацвіло пишним білим цвітом, а літом налилося червоними ягодами, схожими на краплини крові. Милувалася дівчина-сиротина цвітом деревця, а як спробувала смачних ягід, то враз заснула. І сниться їй те деревце , що з нього вийшла постать матері, стала біля неї і каже:
– Видиш ня, донечко? – шепотіли люблячі уста. – Вишня, доню?
З того часу те деревце називають Вишнею. А що великою є душа кожної матері, то краплини-ягоди в неї великі та соковиті.
Я думаю , що це тому що у нашій країні перестали думати про природу!Люди які це роблять не замислюються над своїми вчинками, нібито не знають що потім це може вплинути на їх здоров"є та здоров"є їхніх дітей.
Вони виливають відходи у річки, а потім бруд який там був надходить до квітів.
Мені дуже шкода ,що є такі люди, адже природа в Україні справді дуже гарна!
Н. хто що? сто п'ятдесят
р. кого чого? сто п'ятдесятого
д.кому чому? сто п'ятдесятому
зн. кого що? сто п'ятдесятого
ор. ким чим? сто п'ятдесятим
м. на кому на чому? на сто п'ятдесятому
Добре тому, хто в своєму дому.
За рідним краєм і в небі сумно.
Кожен край має свій звичай.
На чужій стороні й весна не красна.
Не бувши на чужині, не оціниш по-справжньому рідної землі.
Рідна земля — мов колиска золота.