<span>“Віруси – неклітинні форми життя”
Основними формами життя на Землі є організми клітинної будови. Цей тип
організації характерний для всіх видів живих істот, за винятком вірусів,
які розглядають як неклітинні форми життя.
Віруси настільки малі, що лише в кілька разів перевищують розміри
великих молекул білків. Віруси мають розміри 10—275 нм. їх можна
побачити лише під електронним мікроскопом. Вони легко проходять крізь
пори спеціальних фільтрів, що затримують усі бактерії і клітини
багатоклітинних організмів.
Віруси були відкриті у 1892 р. російським фізіологом рослин і
мікробіологом Д. І. Івановським під час вивчення хвороби тютюну.
Віруси — збудники багатьох хвороб рослин і тварин. Вірусними хворобами
людини є кір, грип, гепатит А (хвороба Боткіна), поліомієліт (дитячий
параліч), сказ, віспа тощо.
Під електронним мікроскопом різні види вірусів мають форму паличок або
кульок. Окрема вірусна часточка складається з молекули нуклеїнової
кислоти (ДНК або РНК), скрученої в клубок, і молекул білка, розміщених у
вигляді своєрідної оболонки навколо молекули кислоти (капсид).
Віруси не здатні самостійно синтезувати нуклеїнові кислоти і білки, з
яких вони складаються. Розмноження вірусів можливе лише в разі
використання ферментних систем клітин. Потрапивши у клітину, віруси
змінюють і перебудовують обмін речовин у ній, внаслідок чого клітина
починає синтезувати молекули нових вірусних часточок. Поза клітинами
віруси переходять у кристалічний стан, що сприяє їх збереженню.
У житті вірусів можна виділити такі етапи: прикріплення вірусу до
клітини, вторгнення вірусу в клітину, латентну стадію, утворення нового
покоління вірусів, вихід віріонів. У латентну стадію вірус ніби зникає.
Його не вдається виявити або виділити з клітини, але в цей період уся
клітина синтезує необхідні для вірусу білки і нуклеїнові кислоти, в
результаті чого утворюється нове покоління віріонів.
Проникнення вірусу в клітину організму хазяїна розпочинається із
взаємодії вірусної часточки з поверхнею клітини, на якій є особливі
рецепторні ділянки. Оболонка часточки вірусу має відповідні прикріпні
білки, які "впізнають" ці ділянки.
Саме цим зумовлена висока специфічність вірусів стосовно клітинхазяїв:
часто віруси уражують лише певний тип клітин якогось виду організмів.
Так, вірус поліомієліту уражує лише нервові клітини людини, а вірус
тютюнової мозаїки — клітини листків тютюну.
Якщо часточка вірусу прикріплюється не до рецепторних ділянок, а до
інших місць на поверхні клітинихазяїна, то зараження останньої може і не
відбутися. Отже, наявність рецепторних ділянок на поверхні клітини
визначає її чутливість до того чи іншого виду вірусів.
Усередину клітинихазяїна вірус може проникнути різними шляхами. Часом
оболонки вірусних часточок зливаються з клітинною мембраною (як у вірусу
грипу), і ДНК виявляється у цитоплазмі клітини, іноді вірусна часточка
потрапляє в клітину шляхом піноцитозу, після чого ферменти
клітинихазяїна розщеплюють її оболонку і вивільняють нуклеїнову кислоту</span>
Настав час чистого щастя й казки,
Огорнула землю радість зі всіх боків,
Вийшли й зірочки до нас,
Ирій вже відкрив слої долоні для птахів..
Йота наша вже залежить тільки від нас самих.
Ріллячко накрило білим покривалом,
Ігри вже розучує малеча..
Капелюх свій блакитно-блискучий надіває вже Снігурка.
Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке. Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості. Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів. Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя й у самому кінці - перед смертю - варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку - одразу після народження.
Рід літератури «Заповіт»: лірика.
Вид лірики «Заповіт»: патріотична (громадянська).
Жанр «Заповіт»: ліричний вірш.
Віршовий розмір «Заповіт»: хорей.
Провідний мотив «Заповіт»: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду; віра поета у світле майбутнє України.
Композиція «Заповіт»: за формою «Заповіт» — монолог. Складається із шести строф, що об’єднані попарно й утворюють ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми та інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу.
Експозиція: «Як умру, то поховайте... На Вкраїні милій...».
Зав ’язка: «...Як понесе з України... Кров ворожу...».
Кульмінація: «...Вставайте, / Кайдани порвіте...».
Розв’язка: «...І мене... Не забудьте пом’янути / Незлим тихим словом».
