Історичні пісні — це народні ліро-епічні твори, які присвячені знаменитій історичній особі, значній історичній події або безименному герою таких подій. Історічні пісні з'явились у 15-му столітті, коли український народ боровся з турецько-татарськими загарбниками. Багато історичних пісень присвячено визвольній боротьбі українського народу за часів Б. Хмельницького, стихійним селянським повстанням, тощо.
Вперше назву «історичні пісні» використав у середині 19-го століття Микола Гоголь.
Історічні пісні успадкували традиції як героїчного епосу часів Київської Русі, так і українських дум, з якими у пісень є чимало спільних рис.
Серед художніх особливостей історичних пісень - виражена епічністьтвору, однакова кількість складів у рядках вірша, поділення на строфи, чіткий порядок римування (за схемами «аабб» або «абаб»).Проте ж, найдавніші історічні пісні були не римованими.
1.Климків притулок на шахтній ваговій
2.Допомога Зульфата
3.Випадок на базарі
4.Маленькі помічники Наталії Миколаївни
5.Намір роздобути сіл
Епітети: «білий камень», «бідні невільники», «святий день», «тяжка неволя», «розкіш турецька», «лакомство нещасне», «тихі води». Метафора: «сльозами проливали». Повтори: «…стояла темниця кам’яная»; «…козаки, ви, бідні невольники»; «Словами промовляли, Сльозами проливали»; «…дівкабранка, Маруся, попівна Богуславка.»
Риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Гей. Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Тільки города Богуслава не минайте!», «…Между мир хрещений!», «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!». Риторичне запитання: «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера»
Герой народної казки часів Київської Русі, записаної в кількох варіантах
в різних областях України, Білорусі та Росії. Ставлячись до широко
поширеним сюжетом змееборства, казки про Кожемяке мають ту спеціальну
межу, що герой-змієборець раніше вчинення звичайного подвигу — вбивства
змія і звільнення царівни — дає докази своєї богатирської сили,
розриваючи кілька складених разом бичачих шкур<span>.</span>
Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; <span>13 (25) лютого 1871</span>, Звягель[3] — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.
Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.
