Кандидатура Шевчука у всіх аспектах підходить. У всьому він розуміється. Нарешті ми можемо поговорити про це відверто. З цього<span>запитання ми можемо навести наступні приклади.</span>
<span> Наодинці з природою, або Прощання з Осінню (твір-опис) </span>
<span> </span>
<span> Як прекрасно йти тоненькою стрічечкою стежини і, забуваючи про все, розчинятися у величній красі лісу! Він начебто розкриває для тебе свої обійми, і ти завмираєш у німому подиві. </span>
<span> Тиша захоплює тебе. Ти стоїш нерухомо, немов чекаєш на щось. Але от налітає вітер, і все відразу оживає. Прокидаються дерева, скидають із себе сонячне листя — листи Осені і Лісу. Ти чекав їх так довго! Перебираючи кожний листок, нарешті знаходиш лист, адресований тільки тобі. </span>
<span> Про що думає Ліс? Про що мріє? Вдивляючись у жовтогарячі прожилки Кленового листа, можна про все довідатися: Ліс пише тобі про Літо із сонцем, що сміється, і солов'їні трелі, про весну з її першими квітами, журавлями і квітучими деревами. Про чарівницю-зиму, що незабаром прийде, накриє Ліс своїм сніжним килимом, і він заблищить на сонці. </span>
<span> Поки ж Ліс живе в Осені і радіє кожній миті, незважаючи, що плинуть дні, місяці... І Осінь змінюється. Вона дедалі частіше сумує та плаче осіннім дощем. </span>
<span> А як чудово сидіти в лісі під ялинкою і спостерігати за сріблистими краплями! Дощ наповнює ліс неповторною свіжістю. Тобі зовсім не сумно, навпаки — ти радієш, коли раптом бачиш маленькі різнобарвні гриби, що непомітно з'явилися під деревом. </span>
<span> Твоя душа злітає високо до небес. І це почуття польоту ти ховаєш глибоко в серці, щоб донести його до наступної Осені, а може, щоб пронести через усе життя... </span>
<span> </span>
Сміх. Так як це іменник, інші слова - дієслова.
Було це у травні. Ми з татом повертались з прогулянки. Коли заходили до під’їзду, нашу увагу привернув шурхіт біля поштових ящиків. Яким же було наше здивування, коли ми побачили двох молоденьких голубів, які ще не вміли літати. Вони сполохано тулились одне до одного, шукаючи прихистку в темному кутку. Вдома ми розповіли про знахідку мамі, яка через декілька хвилин моїх благань погодилась забрати птахів в дім.
Таким чином, у нас з’явились нові маленькі мешканці. Спочатку вони покірно сиділи в паперовій коробці, а потім почали вивчати нове оточення і обережно приймати їжу з рук. Через деякий час ми переселили птахів на балкон. Там вони розправляли крила і намагалися літати. Коли голуби зміцніли , тато відніс їх на горище, де їх радо прийняли у свою голубину родину пернаті, які чисельно гніздились саме у цьому місті.
<span>Ось така незабутня пташина історія ввійшла до моїх життєвих вражень та спогадів.</span>
"Нумо, сину ,вдвох :<span>"Тьох!"</span>
