<span>Напевно, кожен помітив, як з роками ми змінюємося. Мова йде зовсім не про фізіологічні зміни, які з віком чекають всіх, не про старіння або про сивині, яка пробивається крізь коли-то шикарні локони, мова йде про зміну юнацького максималізму на дорослу життєву позиціюЗ дорослішанням все в нашому житті змінюється. Ми вже по-іншому оцінюємо себе і оточуючих, ми вже не можемо бути такими щирими, як раніше. Ми для себе дізнаємося, що можна поєднувати непоєднуване: брехати, що б допомагати; заподіювати біль, тому що любиш; любиш, щоб використовувати людини у власних корисливих цілях. З роками ми не стаємо краще або гірше, ми просто приймаємо для себе «закони дорослого існування»..</span>
А для чого людям ввiчливicть?
По перше для того, щоб з тобою можно було розмовляти.
По друге якщо усi люди будуть хамити друг другу, то нiчого доброго iз цього не вишло би, тому що не було би дружби, та взагалi нiяких вiдносин мiж людьми.
По трете, щоб взагалi свiт iснував, бо тодi: будуть ходити на друг друга зi своiми вiйськами, нiхто не змiг би нi с ким не про, що домовитися.
Я думаю, що ввiчливiсть повинна бути, бо без неi нiяк
Орфограмма-правильне написання за відповідним правилом або за традицією,що обирається з декількох можливих. Є однією з основних одиниць орфографії.
І він так і пішов брязнувши дверима на останок.
Досить брязгати дверима, дівчино.
Дзвінко-галасливо
голосно-гучно
дзвонити-калатати
тихо-безшумно
дзвінок-звук.