И.С.Тургенев родился в 1818 году в семье отставного офицера и потомственной дворянки. У него были отличные учителя, гувернеры, все детство он провёл в родовом имении. Писатель с детства владел несколькими языками, включая немецкий, французский, английский. В 1827 году семья Тургеневых переехала в Москву, дабы дать детям возможность получить достойное образование. Там Тургенев занимается с частными учителями. Уже в 1833 году поступил в Московский университет, через год перевёлся в Петербургский на словесное отделение.
В 1838 году он уехал в Берлин на лекции классической филологии. Там он познакомился с Бакуниным и Станкевичем. За два года Тургенев посетил Францию, Италию, Германию и даже Голландию. Тургенев тяготел к кругу литераторов-западников.
Возвращение на родину состоялось в 1841 году. В это же время он начинает активно посещать литературные кружки, где знакомится с Гоголем, Герценом, Аксаковым.
В 1846 году Тургенев написал несколько произведений: «Бретёр», «Три портрета», «Нахлебник», «Провинциалка».
В 1852 году появился один из лучших рассказов писателя – «Муму».
В 1852 году появляются «Записки охотника», а после смерти Николая I были опубликованы 4 крупнейших произведения Тургенева: «Накануне», «Рудин», «Отцы и дети», «Дворянское гнездо».
Уехав в семьей Виардо в Баден-Баден он продолжал вести активное участие в культурной жизни, знакомился с лучшими писателями Европы.
Вскоре он стал редактором зарубежных переводчиков русских писателей. В 1878 году он был назначен вице-президентом на международном конгрессе по литературе, проведенном в Париже. На следующий год Тургенева удостоили звания почетного доктора Оксфордского университета. Проживая за границей, он все также душой тянулся к родине, что отразилось в романе «Дым» (1867). Самым крупным по объему стал его роман «Новь» (1877). И. С. Тургенев скончался под Парижем 22 августа (3 сентября) 1883 года. Похоронили писателя согласно его воле в Петербурге.
1.идея стихотворения,заключается в том,чтобы донести до читателя,то что во сне человеку может присниться все что угодно и очень часто,он сам хочет чтобы эму приснилась эта пальма и тд.
2.худ.средства: эпитеты и сравнения(одета,как ризой,она)
1)
Святым быть сложно потому что святые обязаны помогать всем, давать советы и поддерживать всех без исключения будь то друг или враг. Святой спасет любого, поможет и даст совет. У него нет понятия"не хочу помогать" ведь от этого зависит реакция его совести. Если святой не поможет человеку то его замучают угрызения совести.
2)
В 21-ом веке чудотворцы бывают самые разные. Одни лечать, другие помогают морально а другие делают привороты. Каждый помогает человеку по своему. Чудотворцы это неотъемлемая часть нашей жизни и жизни многих людей.
С третьим помочь не могу. (
Герої поеми Гомера «Іліада» Ахілл і Гектор — найхоробріші воїни у своєму війську.
Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний,
постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий ,
шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або
смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене
життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він
переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у
боротьбі.
І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти
і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато
подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює
Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла:
мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності,
почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору
притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність ,
стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох,
слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса.
Гомер часто підкреслює побожність Гектора .
Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає
меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий,
нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий
в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну,
відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для
війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою
помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над
його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає
біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла
душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.
Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме
відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у
серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку
– захисті Трої. Позбавлений допомоги богів, він віддає своє життя за
рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає
брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями
Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він
звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну
зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість
Ахілла – відмінність між героями Гомера.
Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.
