Драконячі закони», на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший спосіб досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та «урятувати» майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: «Життя володаря не варте й одного рядка поета». Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже «драконячі закони», на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних «володарів життя». У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових «князів» мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
Із повісті "Земля" О.Кобилянської мені найбільше запам*яталося, жорстокість Сави та бездіяльність його батьків. На мою думку, вбивство власного брата - це найстрашніший гріх,який тільки є на цьому світі. Цей вчинок перечить законам як моральним, так і законам Божим.
Я думаю, що між матеріальним і духовним слід обрати духовне. Якби Сава не заздрив Михайлу, а почав сам працювати, то може навіть і перевершив свого брата.
Не коректне питаня вибачай
«Вчений поки бога змалює, то чорта з’їсть».
- «Гроші — гроші всьому голова».
- «Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість».
<span>- «Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму...»</span>
<span>- «Що за знак? Чи не випили, буває, вчора. Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть. Від своєї, кажуть, у грудях пухне»</span>
<span>- «А тут знову — як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші...»</span>
<span>-<span>«Он у Жолудя шматочок — тактак! — однієї шпанки ходить дванадцять тисяч; чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тільки біля свиней шість чоловік день при дні працює! І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей — не зрозумію...»</span></span>
Краса минеться, а розум пригодиться.Краси на тарілці не крають.Красне личко – серцю непокій.Красу за плечима не носити, аби хліба не просити.На красуню дивитись любо, а з розумною жити добре.На красивого дивитись гарно, а з розумним жити легко.Не краса красить, а розум.Не шукай красоти, а шукай доброти.Робила не робила, аби двір закрасила.Три речі скоро минають: луна, веселка і дівоча краса.Хоч не з красою, аби з головою.Гарна дівчина швидше сподобається всім, ніж одному.Нашій Горпині гарно і в хустині.Гарний, як спить, та ще й лицем до стінки лежить.